Михайлівський механічний підйом (Фунікулер), 1902-1905 рр.

Фунікулер з'єднує Михайлівську та Поштову пло­щі. Збудований у 1902-1905 рр. акціонерним Бельгійським електричним товарист­вом для зручного сполучення верхньої частини міста з Подолом. Ідея створен­ня Михайлівського механічного підйому належала вітчизняному інженеру А. Абрагамсону, який підготував ескізний проект і пояснювальну записку

Театр міський (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка) 1898 р.; 1946 р.(відновлення)

Зведений спеціально для першого у Києві стаціонарного російського драматичного театру «Соловцов», що мав одну з найкра­щих театральних труп того часу. Збудований на території колишньої садиби Ф. Меренга у 1898 р. за проектом архі­текторів Г. Шлейфера, Е. Брадтмана. Будинок триповерховий, цегляний, пря­мокутний у плані. 

Град Ярослава

Історичний район стародавнього Києва, забудований у першій половині XI ст. великим князем Київським Ярославом Мудрим. Займав площу 70 га. Починався від Града Володимира. Обмежуючі його вали йшли на захід від нього понад урочищами Гончарі та Кожум’яки до Львівської площі, де знаходилася Жидівська брама, далі по вул. Ярославів Вал до парадної Золотої брами, звідти по Малопідваліній вулиці до сучасного Майдану Незалежності, де знаходилася Лядська брама. 

Київський художньо-промисловий і науковий музей (Національний художній музей України)

Музей – один із кращих прикладів архітектури міста доби історизму, перша київська споруда, спеціально зведена для музею. Ідея його відкриття виникла ще у 1880-х рр.  Збудований за проектом архітектора В. Городецького, в основу якого покладено конкурсний проект П. Бойцова, що переміг у другому архітектурному конкурсі в 1897 році. 

Андріївська церква 1747-1753 рр. (1762 р. - завершення будівництва); 1944-1949 рр. (реставрація)

Церкву було збудовано у 1747-1753 роках «вчернє», завершено опорядження у 1762 р. в стилі бароко за проектом видатного архітектора Франческо Бартоломео Растреллі (1700-1771). Здійснював будівництво московський інженер-архітектор Іван Федорович Мічурін. 

КОСТЬОЛ СВ. МИКОЛАЯ, 1899-1909 рр.

Костьол св. Миколая споруджений у 1899—1909 рр. на замовлення римо-католицької громади Києва. Будівництву передував представницький конкурс, за підсумками якого першу премію отримав архітектор П.Гіппіус, другу — студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Станіслав Воловський. 

Київська консерваторія (Національна музична академія України ім. П. Чайковського) кін. 19—20 ст.

Розташована у ряді суцільної забудови вулиці, головним фасадом звернена на Майдан Незалежності. Первісний обєм був збудований у 1895—1897 рр. за проектом архітекторів Е. Брадтмана, В. Городецького та Г. Шлейфера для фешенебельного готелю «Континенталь», який вважався найкращим у місті.

ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА, кінець ХVІІ ст.

Сучасний ансамбль Іллінської церкви міститься на розі вулиць Набережно-Хрещатицької та Почайнинської, є важливим архітектурним акцентом у забудові Подолу та композиційною домінантою набережної Дніпра. Складається з церкви Святого Іллі, дзвіниці, корпусу малої бурси, будинку причту та брами з огорожею. Територія ансамблю у плані – неправильний багатокутник.

Бібліотека (Національна парламентська бібліотека), 1911 р.

Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська міська публічна бібліотека за розпорядженням царського уряду. Засновниками її виступили відомі громадські діячі: М.Юзефович, О. Х. Андріяшев, купці І. М. Зайцев, М. І. Бубнов, І. М. Бродський, М. І. Горовіц, цивільний губернатор М. Г. Казнаков, предводитель дворянства О. О. Горват, поміщик-українофіл Г. П. Галаган та ін. 

Поштова станція

Єдина споруда, що збереглася від комплексу поштово-диліжансної станції на Поштовій площі.

Церква св. Миколи Мірлікійського (Притиска) на Подолі, кін. ХVII-XIX ст. – поч. XX ст.

Знаходиться у центрі невеликого майданчику на перетині вулиць Хорива та Притисько-Микільської. Оточена цегляною огорожею зі стовпчиками і ґратами. До комплексу церкви належали також два відокремлені вулицею будинки першої половини ХІХ ст., які використовувалися під житло і церковно-парафіяльну школу: вул. Хорива, 3 (знесена). Храм присвячено святому чудотворцю Миколі, архієпископу Мірлікійському.

Меморіальний комплекс парку „Вічної слави”, 1957 р.

Відкрито на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні і у боях за Київ. Архітектурний комплекс меморіалу складається з ділянки поховань на Алеї героїв та памятника з вічним вогнем на могилі невідомого солдата. В створенні парку взяли участь архітектори В. Бакланов, А. Милецький, Л. Новиков та скульптор І. Першудчев. 

Особняк («Шоколадний будинок»), 1899-1901 рр.

У 1900-1917 рр. № 15-а. На розі з вул. П. Орлика, на червоних лініях забудови вулиць, на ділянці з садом. Високий мур з художньої роботи кованими гратами на цегляних пілонах огороджує ділянку з боку вул. Пилипа Орлика.

Кінотеатр «Київ», 1952 р.

Розташований по червоній лінії вулиці Червоноармійської, у кварталі, обмеженому вулицями Рогнідинською, Шота Руставелі, Саксаганського, Великою Васильківською та площею Льва Толстого.

Хоральна синагога (синагога Бродського), 1897-1898 рр.

Хоральна синагога споруджена за проектом Г. Шлейфера у 1897-1898 рр. конторою відомого підрядчика Л. Гінзбурга. Зведена за клопотанням єврейського молитовного товариства на ділянці, що належала київському цукрозаводчику й філантропу Лазарю Бродському. Він взяв всі витрати зі спорудження синагоги. Відкриття Хоральної синагоги сталося 24 серпня 1898 р. 

Київський інститут шляхетних дівчат 1838-1843 рр.; 1953-1958 рр. (відбудова)

Розташований на підвищенні з крутими схилами з трьох боків, між вулицями М. Грушевського, Хрещатик та Інститутською. У XIX ст. був важливою містобудівною домінантою в забудові Хрещатика. Є однією з провідних київських споруд доби класицизму. Збудований за проектом архіт. В. Беретті у стилі ампір.

Державний Цирк, 1960 р.

Цирк збудовано у 1960 р. на площі Перемоги, за проектом архітектора В.А. Жукова. Збірний залізобетонний купол змонтовано без використання риштувань і опалубки за проектом інженерів С.А. Ривкіна, М.С. Грутмана, І.О. Скачкова. 

Комплекс Олександрівської міської лікарні, в якій працювали відомі лікарі та вчені. ІІ пол. ХІХ –1970-і рр.

Олександрівська міська лікарня — значний архітектурний комплекс, що включає спеціалізовані корпуси, розта¬шовані за павільйонною системою пла-нування, яка набула поширення у 2-й пол. 19 ст. Ії садиба займає територію 14 га, на ній розміщено лікувальні корпуси,  клінічні та допоміжні відділення медичного закладу. Споруди розташовані на чотирьох терасах, поєднаних між собою дорогою-серпантином, парковими стежками й сходами.

Український Дім, 1982 р.

Будівля займає домінуюче положення в забудові центральної частини Києва, є значним містобудівним акцентом Європейської площі та Володимирської гірки. 

Головний вхід до стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського, 1936 р.

Головний вхід до стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського (колишній стадіон «Динамо») розташований на розі вул. Грушевського та Петрівської алеї, акцентує наріжну частину перехрестя, утворюючи невеликий майдан перед входом до паркової зони Міського саду. Виконаний за проектом архітекторів Н. Манучарової та В. Поліщука.

БУДИНОК НАЗАРІЯ СУХОТИ, ХІХ ст.

Розташований на розі вулиці Покровської та Контрактової площі, по лініях забудови наріжної ділянки. Складається з кількох різночасових об'ємів. Вважається, що проект садиби розроблений архіт. А. Меленським у 1804 р. для київського купця Назарія Сухоти. Пожежа 1811 р. значно пошкодила садибу, але будівлю було відновлено.

СТАРИЙ КОНТРАКТОВИЙ БУДИНОК, 1799-1901 рр.

Розташований на червоній лінії забудови вулиці, на ділянці ліквідованого саду. Зведений за проектом архіт. О. Елдезіна для здійснення торговельних та майнових контрактів на щорічному ярмарку, переведеному в 1797 р. із Дубна до Києва.

НОВИЙ КОНТРАКТОВИЙ БУДИНОК, 1815-1817 рр.

Стоїть окремо, головним фасадом звернений до Контрактової площі. Зведено за проектом архіт. В. Гесте у стилі класицизму. Керував будівництвом архіт. А. Меленський. Є частиною не здійсненого до кінця проекту В. Гесте – ансамблю Громадського центру, в якому чільне місце відводилося будинку магістрату, фланкованому зі сходу Контрактовим будинком, із заходу – Поштовою конторою. Призначався для проведення контрактових ярмарків.

КЛУБ «ХАРЧОВИК», 1931-1933 рр.

Розташований у північній частині Контрактової площі. Двома фасадами виходить на вулиці Межигірську та Г. Сковороди. 

ДЗВІНИЦЯ, 1913-1914 рр.

Розташована в ряду суцільної забудови південно-східної частини Контрактової площі, на подвір'ї колишнього монастиря. Споруджено за проектом архіт. В. Ейснера замість невеликої двоярусної дзвіниці.

Прибутковий будинок, 1912-1913 рр.

Розташований на лінії забудови, поряд із дзвіницею. Зведено за проектом архіт. В. Ейснера як прибутковий будинок монастиря для здачі на оренду під фабричні склади, банки, контори.

Крамниці монастиря, перша пол. ХІХ – перша пол. ХХ ст.

Виходять півколом на Контрактову пл. і фіксують західну межу кварталу, який сформувався після пожежі 1811 р. Будувалися по обидва боки дзвіниці, яка стояла по осі Богоявленської соборної церкви. Перші одноповерхові крамниці споруджено 1826 р. з північного боку від дзвіниці, ймовірно, за проектом архіт. А. Меленського.

Сонячний годинник Києво-Могилянської академії, перша пол. ХVІІІ ст.

Розташований посередині монастирського внутрішнього подвір'я між братськими келіями і трапезною. Збудований за проектом викладача математики Києво-Могилянської академії француза Брульйона як наочне приладдя для студентів. У 1871 р. реставрований професором академії П. Скворцовим. Пошкоджений у 1941-1944 рр., у 50-х pp. відремонтований, в 1970 р. реставрований. 

Братський корпус, ХІХ ст.

Розташований на південному боці монастирського внутрішнього подвір'я. У 1823 р. збудований за проектом архіт. А. Меленського одноповерховий, прямокутний у плані корпус, у стилі пізнього класицизму, з відкритою арковою галереєю з півдня. 

Поварня з келіями, ХVІІ – ХVІІІ ст.

Розташована з північного боку монастирського внутрішнього подвір'я, на червоній лінії забудови вулиці Г. Сковороди. Прилягає до трапезної з церквою Святого Духа. 

Трапезна з церквою Святого Духа, перша пол. ХVІІ – серед. ХІХ ст.

Розташована у північно-східній частині комплексу монастиря і академії. Закладена митрополитом П. Могилою у 1631 р. Одна з перших мурованих будівель Києво-Могилянського колегіуму. Первісно тридільна, з трьома верхами, двоярусна, з підвалом. На першому ярусі розміщувалися трапезна і класи з церквою святих мучеників Бориса і Гліба (Борисоглібська церква); на другому ярусі – бібліотека та Благовіщенська церква. 

Новий академічний корпус, 1822-1825 рр.

Розташований у південній частині академічного подвір'я, на розі Контрактової площі та Іллінської вулиці. Корпус, призначений для навчання і проживання студентів і викладачів Київської духовної академії (КДА), збудований за проектом архіт. Л. Шарлеманя міським архіт. А. Меленським. 

Старий академічний корпус із Благовіщенською церквою, перша пол. ХVІІІ ст.

Займає північну частину академічного подвір'я на розі Контрактової площі й вулиці Г. Сковороди. Головний (південний) фасад звернено у бік подвір'я. Будівництво цегляного одноповерхового корпусу у стилі бароко, замість згаданого П. Алеппським дерев'яного будинку, здійснено в 1703-1704 рр. коштом гетьмана І. Мазепи за проектом невідомого майстра (ймовірно, архіт. Й. Старцева).

«Нова» Трапезна та готель, 1838-1839 рр.

«Нова» Трапезна та готель побудовані у 1838-1839 рр. на косогорі в південно-західній частині садиби монастиря. У 1824 р. проект будівлі замовлено монастирем архіт. Андрію Меленському у зв'язку з малою місткістю старої трапезної при церкві Святих Флора і Лавра. 

Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці, 1841-1844 рр.

Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці побудована в 1841-1844 рр. у південно-західній частині монастирської садиби. Споруджена як «теплий» храм обителі за проектом архіт. Павла Спарро на кошти, зібрані монастирем, та пожертвування від приватних осіб. Будівельними роботами керував підрядчик Проценко. В 1869 р. художник Г. Мартиненко розписав стіни храму. 

Церква («Стара» трапезна) святих мучеників Флора і Лавра, кін. ХVІІ ст.

Церква («Стара» трапезна) святих мучеників Флора і Лавра (св. Миколи Мірлікійськоrо) побудована на схилі Замкової гори, на захід від собору Вознесіння Ісуса Христа. Найбільш давня споруда монастиря, що зберіглася. Зафіксована на плані Києва у 1695 р. 

Дзвіниця Флорівського монастиря, 1740 р., 1821 р.

Зведена на східній межі садиби монастиря, над головним в'їздом у монастир. Споруджена в 1740-х рр. Не раз зазнавала значних руйнувань під час пожеж. У 1792 р. замість старої мурованої бані споруджено дерев'яну з бляшаною покрівлею.

Собор Вознесіння Господнього, 1722-1732 рр.

Собор Вознесіння Господнього розташований у центральній частині садиби монастиря. Є головною об'ємною домінантою його архітектурного ансамблю. Змурований у 1722-1732 рр. на місці старого дерев'яного храму, що згорів у 1718 р. У 1780 р. виконано настінні розписи в інтер'єрі. В 1789 р. підсилено пошкоджений підземними джерелами фундамент під західною частиною храму. 

Комплекс Флорівського вознесенського монастиря

Розташований біля підніжжя Флорівської гори (Замкова, Киселівка) з її східного боку. Формує панораму та силует правобережної частини міста. Перше писемне свідчення про Києво-Подільський монастир в ім'я святих мучеників Флора і Лавра – підтверджувальна грамота 1566 р. короля Сигізмунда П Августа на право володіння ним панами Гулькевичами – отримане, як сказано в документі, «здавна».

Житловий будинок, 1877 р. (архіт.)

На червоній лінії забудови вулиці. В 1871 році прямокутну в плані ділянку пл. 228 кв. сажнів, де стояли два дерев'яні житлові будинки та кілька господарських споруд, придбали купці – брати В. і О. Фоломіни. 

Особняк, поч. XVIII – поч. XIX ст. (архіт., іст.)

Розташований у глибині ділянки, так само, як і до перепланування Подолу. Садиба оточена невисокою огорожею. Особняк поділяв подвір'я на дві частини: передню (господарську) й тилову (із садом). Первісно одноповерховий з підвалом, можливо з мансардою, у плані – трикамерний зі склепінчастими перекриттями. 

Будинок контори і правління акціонерного товариства «Т.М. Апштейн і сини для залізо-технічної торгівлі та лісопромисловості»

У сучасних межах садиба сформувалась під час перепланування Подолу 1812-1814 рр. (після пожежі 1811 року). Первісна її забудова була малоповерхова, напівдерев'яна. З кінця XIX ст. ділянка належала київському купцю 1-ї гільдії Т. Апштейну, на замовлення якого за проектом архіт. В. Рикова зведено наявний будинок. У 1994-1997 роках проведено ремонтно-реставраційні роботи за проектом, виконаним архітектурною майстернею «Реставратор». 

Житловий будинок, кін. XVIII – кін. XIX ст. (архіт.)

Розміщений під кутом до лінії наявної забудови, вздовж траси вулиці, яка існувала до перепланування Подолу на поч. XIX ст. Будинок з великою садибою належав купцю 1-ї гільдії, бургомістру Київського магістрату І. Киселівському. 

Житловий будинок, 1899-1900 рр. (архіт.)

Будинок споруджено на замовлення дружини чиновника Л. Максимової на місці цегляних одно- двоповерхових будинків, наріжний з яких було включено у новий об'єм. Автор проекту – губернський інж. В. Безсмертний. Під час ремонтів у серед. XX ст. було змінено внутрішнє планування та архітектурне вирішення головного фасаду (вул. П. Сагайдачного) у рівні першого поверху

Житловий будинок 1890-1892 рр., в якому містилося правління Другого пароплавного товариства по Дніпру та його притоках (архіт., іст.)

На червоній лінії забудови вулиці. Проект складений у 1890 р., зведення закінчено в 1892 році. Замовник – київський підприємець Д. Марголін. У 1913 р. власник подарував садибу із забудовою своєму синові А. Марголіну, правнику й дипломату, та його дочкам. Від моменту спорудження переважну частину приміщень другого та третього поверхів займало місцеве управління пароплавства, уповноваженим якого був Д. Марголін. За радянських часів тут містилося управління та окремі відділи Державного пароплавства. 

Садиба 1728 р., 1818-1820 рр., в якій містилася перша київська аптека, проживала родина Бунге (архіт., іст.)

У ряді забудови вулиці, праворуч від аванплощі перед входом до Фролівського монастиря. З північного заходу прилягає до монастирської огорожі. До складу прямокутної в плані садиби входять розташовані на червоній лінії забудови вулиці головний будинок (№ 7; 1818-1820) і житловий флігель (№ 7-б; 1820-ті рр.), в глибині подвір'я – комора й каретник (серед. XIX ст.), по краях ділянки – південна в’їзна брама з огорожею (відтворена за станом на кін. XIX ст.) і східна в’їзна брама з огорожею (1-ша чв. XIX ст.). 

Бурса Київської академії, кін. XVIII – поч. XIX ст., в якій проживав Гулак-Артемовський С.С. (архіт,. іст.)

Розташована на березі Дніпра. Відіграє визначну роль у формуванні забудови набережної. У бурсі (студентському гуртожитку ) проживали учні, переважно сироти та діти бідних батьків, які утримувалися братством. Перший дерев’яний будинок бурси містився на території Братського монастиря. Протягом 1763-1765 років було збудовано нову бурсу. 

Житловий будинок Балабухи М. О. 1897-1911 рр., в якому проживали Балавенський Ф. П., Кольцов М. Ю. (архіт., іст.)

На розі з пл. Контрактовою. Історія ділянки, що межує з площею, відома з поч. XIX ст. Вона включала дві садиби, з яких на наріжній розташовувався одноповерховий, на іншій – двоповерховий цегляні будинки. У 1827 р. обидві садиби було об'єднано.

Особняк (Трубецьких), 1-ша пол. XIX ст. (архіт)

Стоїть на червоній лінії, окремо від периметральної забудови, на нівельованій ділянці, яка утворилася при плануванні проїжджої частини сучасної Володимирської вулиці наприкінці XIX ст. Територія садиби становить виняткову археологічну цінність. У 1975-1976 роках завдяки дослідженням талановитого історика та археолога Я. Боровського тут виявлено й досліджено (відомі раніше за окремими дрібними знахідками) поховання, давнє капище, рештки старовинної печі, ювелірні форми XI-XIII ст., у яких відливалися золоті і срібні вироби.

Середня школа, 1939 р. (архіт)

На розі вулиць Десятинної і Володимирської, ця споруда завершує перспективу Андріївського узвозу на розі навпроти Андріївської церкви. 

Духовна семінарія (тепер - Академія образотворчого мистецтва і архітектури), 1899-1901 рр. (архіт., іст)

Будівля зберіглася на заломі Вознесенського узвозу (за колишньою адресою тут була вулиця Смирнова-Ласточкіна). Узвіз веде в напрямку Подолу, з виходом на вул. Межигірську. Споруда – у глибині подвір'я, яке склалося на історичній території передмістя давнього Києва, що мало назву Копирів кінець і вперше згадується у літописі під 1121 роком. 

Житловий будинок 1874 р., в якому проживав Оглоблін О. П. (архіт., іст)

На розі Боричевого Току і Андріївського узвозу. Зведений під керівництвом архіт. П. Спарро, можливо за його ж проектом як приватний для жиздринського міщанина Калузької губернії Оглобліна І.І. Двоповерховий цегляний будинок, у плані П-подібний, розрахований на одну квартиру на поверсі, з коридорно-анфіладним плануванням.

Житловий будинок, 1909-1910 рр. (архіт)

Займає рядове положення у забудові кварталу. Щільно прибудований до будинку № 2-б, з яким об'єднаний спільним архітектурно-стилістичним вирішенням. 

Житловий будинок, 1913-1915 рр. (архіт)

По червоній лінії забудови вулиці він об’єднаний з сусіднім будинком (№ 2-в) спільним архітектурним вирішенням. Збудований на замовлення власника садиби А. Фролова на місці розібраного ампірного двоповерхового цегляного будинку поч. XIX ст. Є підстави вважати автором проектів будинків № 2-б та 2-в київського архітектора К. Шимана. Після капітального ремонту 1970-х рр. первісне планування і оздоблення інтер’єрів втрачені. 

Житловий будинок, в якому проживав видатний співак Кікоть А. І. (архіт., іст.).

Споруджувався для заселення працівників Народного комісаріату Юстиції. Розташований під кутом до рядової забудови, яка була реконструйована у 1930-х роках. На вулицю будинок виходить вузьким фасадом з асиметрично розташованою сходовою клітиною і невеликою аркою внутрішньоквартального проїзду. Запроектований у 1930-1932 рр. архіт. С. Царьовим. 

Житловий будинок, 1913-1914 рр. (архіт.)

Споруджений по червоній лінії вздовж щільної рядової забудови вулиці. Функціонально передбачався як прибутковий. За архітектурним стилем мав ознаки пізнього модерну з рисами класицизму. Садибна ділянка, де знаходиться будинок, належала М. Пєчкурову.

Особняк 1945 р., в якому проживали Василевська В. Л. та Корнійчук О. Є. (архіт., іст.)

Розташований у центрі ділянки з відступом від червоної лінії забудови. Споруджений для влаштування сім'ї генерала М. Ватутіна за проектом архіт. А. Добровольського. У 1949 р. переданий подружжю О. Корнійчука і В. Василевської. 

Житловий будинок 1913 року, в якому проживав Пальмов В.Н. (архіт., іст.)

Розташований на червоній лінії забудови вулиці. Стосовно сусідніх споруд композиційно нейтральний. Зведений за проектом і під керівництвом архіт. А. Трахтенберга. Власником був штаб-ротмістр А. Павлов-Сильванський, якому належав також цегляний дворовий флігель.

Будинок 1911-1912 років приватних навчальних закладів Жекуліної А. В., в якому містився евакогоспіталь, де помер Ватутін М. Ф. (іст.)

Поставлений з відступом від червоної лінії забудови вулиці. Зведений за проектом архіт. В. Осьмака. Вирішення фасаду, позбавлене декоративних прикрас, мало ознаки раціоналістичної архітектури. Чотириповерховий, цегляний, з двоповерховою пізнішою прибудовою праворуч. 

Житловий будинок комунальників, 1935 р. (архіт)

В ряді забудови вулиці, домінує над сусідніми дво-триповерховими будівлями кін. XIX – поч. XX ст. Зведений за проектом архіт. М. Гречини. Шестиповерховий, цегляний, трисекційний, тинькований, у кожній із секцій по дві квартири на поверсі. 

Житловий будинок, 1890 р. (архіт)

Розташований вздовж забудови вулиці. Споруджений на замовлення офіцера М. Давиденка архітектором М. Гарденіним. Триповерховий (перший поверх цокольний), цегляний, у плані трапецієподібний. 

Житловий будинок, 1898 р. (архіт).

У ряді забудови кварталу, розташованого між Вознесенським узвозом і вулицею Кудрявською. Чотириповерховий, з напівпідвалом, цегляний, восьмиквартирний. Зведений за проектом архіт. В. Ніколаєва на ділянці, що належала інженеру та діячу міського самоврядування Ф. Фальбергу. В основу планувальної організації будинку покладена Т-подібна секція, у центрі якої парадні й чорні сходи. 

Міст пішохідний («Чортів міст») 1909-1910 рр.

Міст віадук, пішохідний однопрогінний, консольно-балочний, сталевий, клепаний з'єднує Міський сад та Хрещатий парк. Складається з серпоподібної аркової ферми прогоном 36 м. з двома бічними консолями. Ферма з розкосами, яка в поперечнику має трапецієподібну форму, спирається на одну рухому й одну нерухому опори.

Караїмська кенаса, 1898-1900 рр.

Кенаса – пам'ятка архітектури в дусі історизму – один з найкращих творів арх. В. Городецького та ск. Е. Сала, своїм екзотичним в умовах Києва виглядом збагачує образ міста та вул. Ярославів Вал. У 1995 році на фасаді будівлі встановлено меморіальну дошку з чорного габро з викарбуваними портретом національного героя Куби Хосе Марті та написом (ск. А. Литвиненко). Тепер – Будинок актора.

Головпоштамт, 1952-1958 рр.

Споруда розташована на розі вулиці Хрещатик з площею Майдан Незалежності. На цьому місці була розташована перша Київська поштова контора, створена у 1849 р. на Хрещатику (стара адреса – №24) у садибі, що належала шляхтичу О. Головинському.

Станція метро «Хрещатик», 1960 р.

Розташована у центрі вулиці Хрещатик з невеликим відступом від червоної лінії забудови вулиці. Архітектори наземного вестибюля А. Добровольський, В. Єлізаров, І. Масленков; підземного вестибюля архітектори А. Добровольський, В. Єлізаров, Ю. Кисличенко. М. Коломієць. І. Масленков, за участю Ф. Заремби, Н. Щулев, В. Терешкін.

Комплекс житлових будинків 1950-1951 рр. в якому проживали відомі діячі науки і культури

Розташовано на вул. Хрещатик, 13/2 (до 1955 р. – №23), 17. Між вул. Архітектора Городецького та станцією метро «Хрещатик». Споруджено за проектом архітекторів О. Власова, А. Добровольського, Б. Приймака за участю архітекторів Р. Балабан, О. Малиновського.

Харківське шосе

Вулиця виникла у 1930-х роках, початкова частина (до Нової Дарниці) являла собою безіменний незабудований шлях – частину Старої Бориспільської дороги, заключна частина (від теперішньої Сімферопольської вулиці до Харківської площі) складалася з двох вулиць: 41-ї Нової та Русанівської. У 1950-ті роки на основі існуючих вулиць було прокладено автомагістраль в бік Харкова. Сучасна назва – із 1959 року.

Будинок житловий (будинок Подільського універмагу) 1810-1820 рр., 1930-1950 рр.

Точна дата спорудження первісного двоповерхового будинку з підвалами невідома. Імовірно, його було зведено на зламі 1810-20-х рр. у стилі класицизм за «зразковим проектом». Судячи зі старої фотографії, будинок мав зрізане наріжжя, вальмовий дах. У 1936-37 роках за проектом архітектора П.Савича здійснено реконструкцію з пристосуванням під універсальний магазин Воєнторгу (пізніше будівлю передано універмагу Подільського району міста).

Будинок прибутковий з готелем «Олександрівські номери»

Наріжний, первісно двоповерховий будинок А.М. Миклашевського був зведений для готелю і мав характерну коридорну планову структуру. Фотографії кінця ХІХ ст. дають певне уявлення про мансарду будинку, що існувала до надбудови третього поверху. Особливо цікавим було вирішення її вікон з пологими верхніми перетинками, що облямовувалися фігурними сандриками. Будівництво мансарди одночасно з основним об’ємом було досить рідкісним для Києва явищем. Становить цінність як типовий прибутковий будинок останньої третини ХІХ ст.

Будинок готелю «Дніпровський порт», 1894-1896 рр.

Будинок зведено наприкінці ХIX ст. (1894-1896 рр.). У ці роки у ньому мешкав російський письменник Купрін О.І. Розташований на розі вул. Сагайдачного та Боричів узвіз. У 1978-1982 рр. було проведено реконструкцію будинку. До реконструкції будівля була двоповерхова

Михайлівський Золотоверхий монастир, 1108-1113 рр.

Михайлівський Золотоверхий монастир – споруджений у 1108-1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм – 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

Майдан Незалежності (ХІХ-ХХ ст.)

Центральна площа Києва. Займає відрізок Хрещатика між вулицями Інститутською та Архітектора Городецького і перпендикулярну до Хрещатика частину, що закінчується півкруглою в плані ділянкою, куди виходять вул. Б. Грінченка, пров. Т. Шевченка, вулиці Софійська, Мала Житомирська, Михайлівська і Костьольна.

Церква Всіх Святих над Економічною брамою, 1696-1698, 1906

Розташована на північній межі верхньої території Лаври, поєднана з оборонними мурами, замикає економічний проїзд з півночі, через який до Лаври возили продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Побудована коштом гетьмана І. Мазепи.

Києво-Печерська лавра, 1051 р.

Успенська Києво-Печерська лавра – одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

Арсенал, 1784-1803 рр.

Арсенал – пам’ятка архітектури національного значення, зведена у 1783-1801 рр. за проектом генерала-поручика Іоганна Меллера у Старій Печерській фортеці. Споруда Арсеналу розташована на перетині вулиць Лаврської (колишня вулиця І. Мазепи) та Цитадельної.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці, XI-XX ст.

Займає центральне положення у планувальній структурі та домінує в об'ємно-просторовій композиції архітектурного комплексу верхньої території Лаври. До нього ведуть усі три монастирські вулиці – від Святої, Економічної та нижньої брам. Разом з Великою лаврською дзвіницею храм є головним компонентом унікальної панорами Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, що відкривається з лівобережжя Києва.

Олександрівського костьолу комплекс, ХІХ-ХХ ст.

Розташований у південно-східній верхній частині Старокиївського пагорба, на наріжній садибі між вулицями Костьольною, Трьохсвятительською і прилеглою з північного заходу пізнішою забудовою, що з'явилась на території приналежних до костьолу саду і городу.

Будинок прибутковий, 1877-1878 рр.

Будинок розташований по червоній лінії забудови вулиці Костьольної, у кварталі, обмеженому вулицями Костьольною, Хрещатиком, Майданом Незалежності. Головний фасад виходить на вулицю Костьольну, нижній бічний фасад відкритий.

Костьольна вулиця

Вулиця Костьольна розташована в Шевченківському районі Києва, пролягає від майдану Незалежності до вулиці Трьохсвятительської. Була розпланована у 1830-х роках та увійшла до системи більш ранніх віяльних вулиць в структурі Старокиївських укріплень, які сходяться біля колишніх Лядських воріт на Хрещатицькій площі (майдан Незалежності) – Софійської, Михайлівської, Мало-Житомирської та провулку Тараса Шевченка (Хрещатицького).

«Будинок Петра І»

Будинок розташований на перетині вулиць Костянтинівської і Хорива. Розміщення будинку під кутом до лінії забудови теперішніх вулиць відповідає стародавньому плануванню Подолу (до пожежі 1811 р.).

Братський Богоявленський монастир та Києво-Могилянська академія

Займає квартал між Контрактовою площею, вулицями Г. Сковороди, Волоською та Іллінською, формує забудову центральної частини Подолу. Являє собою комплекс споруд, зведених у різний час. Монастир заснований Київським братством – релігійно-просвітницькою організацією православного міського населення, створеною на поч. XVII ст. Навколо братства об'єдналися представники різних верств населення – ремісників, купецтва, духівництва та козацтва, які намагалися протистояти католицькій експансії в умовах входження України до складу Речі Посполитої.

Вулиця Дегтярівська

Дегтярівська вулиця – вулиця у Шевченківському районі міста Києва, місцевості Лук'янівка, Сирець, Шулявка. Пролягає від вулиці Артема до проспекту Перемоги.

Лук’янівський народний будинок, 1900-1902 рр.

Розташований поблизу в'їзду на територію Лук'янівського парку міської залізниці. Збудовано за проектом арх. М. Артинова. У 1972-1974 рр. здійснено ремонт і перепланування внутрішніх приміщень.

Київська фортеця ХІІХ-ХІХ ст.

Комплекс фортечних споруд ХІІХ-ХІХ ст. розміщений на пагорбах високого правого берега Дніпра, обмежених з півночі Кловським яром, з півдня і заходу – схилами долини р. Либідь. Складається з кількох земляних укріплень (цитаделі Звіринецького, Васильківського, Госпітального, Лисогірського) і низки споруд, що призначалися для військових казарм, виробництва та зберігання зброї, амуніції тощо. З середини XVII до початку ХІІХ ст. головна фортеця Києва з російським гарнізоном розміщувалася в межах укріплень Старого міста, які не раз ремонтувалися та підсилювалися за наказами царських воєвод (у 1655, 1678, 1730-х pp.).

Купецьке зібрання, Національна Філармонія України, 1882 р.

Окремо розташовану будівлю добре видно з різних точок, замикає перспективу Хрещатика. Побудована як клубне приміщення Російського купецького зібрання за проектом арх. В. Ніколаєва на території садиби, що раніше належала Товариству мінеральних вод, у верхній частині Олександрівського (нині Володимирський) узвозу, біля входу в колишній Купецький сад (тепер Хрещатий парк).

Комплекс Університету святого Володимира

Основна частина комплексу, сформованого у ХІХ-ХХ століттях, займає великий квартал у центральній частині міста між вулицями Володимирською, Вєтрова, Льва Толстого, Симона Петлюри та бульваром Тараса Шевченка. Сучасний абрис комплексу у містобудівній структурі цієї частини Києва сформований провідними вітчизняними та іноземними інженерами й архітекторами, які створили цілісний містобудівний ансамбль.

Педагогічний музей, 1909-11 рр.

Будівля розташована окремо у кварталі між вул. Б. Хмельницького і бульваром Т. Шевченка, з невеликим відступом від червоної лінії забудови. Зведено за проектом архітектора П. Альошина коштом відомого промисловця С. Могилевцева. Триповерховий, цегляний, увінчаний банею. Об'ємна композиція визначена поєднанням циліндра з паралелепіпедом. У частині, що виступає, на першому поверсі – вестибюль, на другому – зала на 500 місць у вигляді амфітеатру з балконом, яка вирізнялася чіткістю функціонального задуму й вишуканістю форм.

Міський театр, Національна опера України ім. Т. Шевченка, 1897-1901 рр.

Будівля розташована по вул. Володимирській, 50 – у центрі Театральної площі, і є її головним композиційним акцентом. Стоїть на місці Міського театру, який був збудований у 1856 р. за проектом академіка архітектури І. Штрома у стилі пізнього класицизму, і знищений пожежею 1896 року. Будівництву нового театру надавалося великого значення. Будівництво було завершено за чотири роки, урочисте відкриття відбулося 15 вересня 1901 року постановкою опери М. Глінки «Життя за царя».

Золоті ворота у Києві

«Золоті ворота» – головна брама стародавнього Києва, пам'ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна із найдавніших датованих споруд Східної Європи, символ Києва. Свою назву одержала за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді). Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота «дорогоцінним залишком давньої величі й слави Києва».

Дзвіниця Софійського собору, 1699–1706 рр.

Дзвіниця Софійського собору – дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко. Є одним з українських національних символів та символів міста Києва.

Житловий будинок дворянки С.Чоколової, 1911-1912 рр.

Розташований у рядовій забудові вулиці. Споруджений у стилі модерн, можливо, за проектом архітектора Г.Ледохонського як прибутковий триквартирний будинок. Належав дворянці C.Чоколовій. Первісно був триповерховий з горищним приміщенням над входом. Четвертий поверх над основним об’ємом надбудований після 1945 р. зі знищенням хвилеподібного аттика. Планування поверхів зазнало змін під час внутрішніх перебудов. Чотириповерховий, з напівпідвалом, цегляний, тинькований. В оздобленні будинку широко використано ліплення та художній метал.

Бессарабський квартал

Комплекс будівель розташований між вулицями Великою Васильківською, Басейною та Бессарабською площею, створюючи фонову забудову більшої частини кварталу. Сучасна планувальна сітка вулиць в районі Бессарабської площі сформувалась після затвердження нового плану Києва 1837 р. Протягом ХІХ – початку ХХ ст. у кварталі між згаданими вулицями розташовувалось декілька садиб, які належали різним власникам.

Бессарабський критий ринок, 1912 р.

Розташований у центрі площі. Фасад звернений до головної магістралі — вул. Хрещатик. Є важливим архітектурним акцентом, що замикає перспективу бульвару Тараса Шевченка, фіксуючи перехід від вул. Хрещатик до вул. Великої Васильківської, перетин давніх шляхів — вулиць, які прямують на захід, схід та південь від центру міста.

Будинок прибутковий, в якому мешкали видатні діячі науки та культури, 1900-1901 рр.

Історична забудова приватної садиби за адресою: Андріївський узвіз, 34 відноситься до сер. ХІХ – поч. ХХ ст. До її складу входили: фасадний чотириповерховий прибутковий будинок 1900-1901 рр., який має сучасну адресу: Андріївський узвіз, 34 (архітектор О.Хойнацький, цивільний інженер М.Вишневський), фасадний двоповерховий будинок 1858-1895 рр. під №34-В та двоповерховий флігель на другій лінії забудови садиби – Андріївський узвіз, 34-Б (втрачений). Житловий будинок розташований на вигині вулиці навпроти Андріївської церкви. Є важливим містобудівним акцентом в ряду щільної забудови вулиці. Квартал, в якому розташований будинок, обмежений вулицями Андріївський узвіз, Гончарна, Володимирська. 

Будинок житловий ювеліра Захара Брезгунова, 1815-1860 рр.)

Будинок використовувався частково як житловий, частково як торгівельний. На другому поверсі здавалася 4-кімнатна квартира, на нижньому – казенна винна та бакалійна крамниці. В одноповерховій прибудові по лінії Андріївського узвозу містилася перукарня «Мішель» (3 кімнати) та 2-кімнатна квартира. Певний час в садибі містилися також взуттєва та кравецька майстерні, майстерня з пошиття одягу для священнослужителів, працював художник Олександр Туркулевич.