Будинок прибутковий, 1877-1878 рр.

Адреса: 
вул. Костьольна, 4

Будинок розташований по червоній лінії забудови вулиці Костьольної, у кварталі, обмеженому вулицями Костьольною, Хрещатиком, Майданом Незалежності. Головний фасад виходить на вулицю Костьольну, нижній бічний фасад відкритий.

Вулиця Костьольна була розпланована у 1830-ті роки та увійшла до планувальної системи віяльних вулиць, які сходяться на Майдані Незалежності (колишня Хрещатицька, Думська площа). Початком прокладання вулиці було будівництво Олександрівського римо-католицького костьолу над обривом плато Верхнього міста, де Михайлівська гора круто спускається до Хрещатика.

У передреволюційний період нумерація ділянок на вулиці починалася від костьолу та була парною на сучасному непарному боці.

Сучасна садиба №4 мала адресу спочатку №7/4, потім - №9/4 (№9 по Костьольній, №4 – по Думській площі). Історія садиби по вулиці Костьольній, 4 простежується з першої чверті ХІХ століття – з самого часу прокладання вулиці і нарізки ділянок на ній. Дві окремі ділянки (одна на розі Костьольної і Хрещатицької площі) були в першій третині ХІХ ст. куплені родиною дворян Рильке (Rylke). Після остаточного сформування садиби, її площа досягла 1401 кв. сажнів.

На ділянці містились 2-поверховий цегляний будинок, що головним фасадом виходив на Хрещатицьку площу (зведений, ймовірно, у 1850-х роках, надбудований у 1883 році) та одноповерховий флігель по Костьольній вулиці (під будинком по всій довжині і ширині розташовувалися погреби з кам’яними склепіннями). Наступним власником за купчою від 1874 року став австрійський підданий, купець ІІ гільдії Франц Станіславович Людвиковський, який повністю оновив забудову ділянки. Садиба Ф. Людвиковського була розділена на декілька функціональних зон. Головна межа поділу проходила паралельно вулиці Костьольної. Нею садиба ділилась на дві частини: одна, прилягала до Костьольної, друга вузькою своєю частиною виходила на Хрещатицьку площу. Поділ садиби на окремі автономні ділянки був призначений для зручності їх подальшого продажу. Верхня частина за №7/4 була продана дворянину Ярошинському. Нижня, кутова ділянка – київському купцю І гільдії Юделю Янкелевичу Доброму у 1898 році. Нащадки Ю.Я.Доброго володіли цією ділянкою ще у 1916 році. Останнім власником наріжної з майданом Незалежності садиби №9/4 був Український народний кооперативний банк. У 3-поверховому будинку знаходились Міська станція Південно-західної залізниці, два магазини і концертний зал.

Будинок був зруйнований під час Другої світової війни.

У 1877 році Ф. Людвиковський отримав дозвіл на будівництво в сучасній садибі №4 по вулиці Костьольній триповерхового будинку. Проект був виконаний відомим київським архітектором О.Я. Шіле. Спочатку він же видав відповідальну підписку на ведення робіт, але потім відмовився від цих робіт. В результаті будівельний нагляд здійснював архітектор П.І. Спарро. Проект змальовує споруду у стилістиці неоренесансу і відрізняється досконалістю проробки деталей головного фасаду (наличники, орнаментальні фризи, балюстрада). Простий прямокутний план будинку являв собою одну житлову секцію з двома помешканнями на кожному поверсі. В описі садиби 1909 року зазначено, що будинок по вулиці Костьольній №4 – 5-поверховий. Первісно дослідники вважали, що останній п’ятий поверх був надбудований у 1890 – на початку 1900-х років. Але більш докладний аналіз архітектурних форм 5-го поверху, виконаних у стильовій єдності з нижнім об’ємом, відсутність ознак надбудови тощо може свідчити, що будинок був побудований одразу 4-5-поверховим, тобто з відступом від первісного проекту. Така практика була досить поширеною у домобудівництві. Можливо, з цим пов’язана відмова Шіле вести будівельний нагляд. Будинок мав частково житловий підвал, антресолі (горище) по всій довжині. В першому поверсі містилося 14 окремих кімнат, на 2 та 3 поверхах - по 2 сімейні квартири, на 4 поверсі – 15 кімнат під номерами, на горищі – 12 кімнат з кухнею. Кімнати 1 та 4 поверхів та горища використовувались як однокімнатні готельні номери (дешеві мебльовані кімнати).

Будинок №4 по вулиці Костьольній 4-5-поверховий за рахунок перепаду висот по вулиці. Перший поверх у нижній частині будинку перетворюється на цокольний. Цегляний, тинькований, у плані прямокутний, односекційний, первісно з двома квартирами на кожному поверсі. Перекриття пласкі, покрівля двосхила, вкрита залізом. Нижній бічний фасад відкритий. На обох торцях добудовано балкони. Композиція головного фасаду центрально-осьова, тридільна, утворена розкріповками центру (з головним входом) та бічних частин. У неоренесансному декорі використані іонічні пілястри у розкріповках на четвертому-п’ятому поверхах, тосканські – в обрамленні вікон. Характерна для архітектури історизму чітка сітка фасаду з частим ритмом прямокутних вікон підкреслена міжвіконними пілястрами, класичної форми лиштвами різних варіантів на кожному поверсі й міжповерховими карнизами. Два верхніх поверхи об’єднані пілястрами модифікованого іонічного ордеру. Пластичне насичення фасадів зростає від 1 до 5 поверхів. Наличники вікон (різні на кожному поверсі) є основним декоративним елементом, завдяки якому утворюються рівномірна ритміка членування фасаду. На 3 та 4 поверхах вікна заповнені рельєфами у підвіконних площинах та замкових каменів. Пластика фасаду збагачена рельєфними композиціями з рослинним рисунком у підвіконних фільонках, біля основ пілястрів, у замкових каменях. Збереглися різьблені дерев’яні двері парадного входу. Споруда є яскравим прикладом архітектури історизму – стилістиці неоренесансу і відрізняється досконалістю проробки деталей фасадів.

Джерела:

1. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн.1 Ч.1. Київ.-К.1999, Микола Коломієць.

2. Вулиці Києва. Енциклопедичне видання. — К. 1995 3. Мокроусова О.Г., Скібіцька Т.В. Історична довідка на будинок по вул. Костьольній, 4. — К. 2001.

Інформація підготовлена Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Головна сторінка