Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці, 1841-1844 рр.

Адреса: 
Вул. Фролівська, 6/8К12

Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці побудована в 1841-1844 рр. у південно-західній частині монастирської садиби. Споруджена як «теплий» храм обителі за проектом архіт. Павла Спарро на кошти, зібрані монастирем, та пожертвування від приватних осіб. Будівельними роботами керував підрядчик Проценко. В 1869 р. художник Г. Мартиненко розписав стіни храму.

У 1900-1901 рр. було проведено капітальний ремонт споруди: перекладено мармурову підлогу, перетерто тиньк стін, позолочено хрести. В 1906-1907 рр. дерев'яні конструкції бані замінено на металеві. В 1930 р. розібрано баню й кокошники фасадів.

У кінці 1940-х рр. церкву пристосовано під фабрику дитячого одягу, надбудовано два поверхи, влаштовано балкові перекриття тощо.

Після передачі храму у вересні 1993 р. монастирю було споруджено тимчасову баню з дерев'яних конструкцій у змінених формах. У 1994-1999 рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи, внаслідок яких споруда ззовні набула первісного вигляду.

Церква зального типу, мурована, тинькована, у плані прямокутна. Східну частину об'єму завершує велика баня на високому восьмигранному підбаннику.

Внутрішній простір членовано чотирма парами стовпів на три нави, середня з яких вдвічі ширша за бічні. Будівлю перекрито циліндричними лучковими склепіннями на підпружних арках. Фасади членовано ритмом пілястр доричного ордера. Великі віконні прорізи з півциркульними перемичками облямовано виконаними в тиньку кілеподібними лиштвами. Акцентні елементи декору – масивні фронтони-аттики у формі кокошників розташовано по два на поздовжніх фасадах та по три на торцевих.

Церква – яскравий зразок культової споруди середини ХІХ ст. у характерному для творчості архіт. Павла Спарро неоросійському стилі, невід'ємна складова архітектурного ансамблю монастиря.

 

Михайло Дегтярьов

 

Головна сторінка