Церква Всіх Святих над Економічною брамою, 1696-1698, 1906

Адреса: 
Лаврський провулок, 21

Розташована на північній межі верхньої території Лаври, поєднана з оборонними мурами, замикає економічний проїзд з півночі, через який до Лаври возили продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Побудована коштом гетьмана І. Мазепи. Пошкоджена пожежею 1718 р., відновлена в 1720-х рр.

У ХІІХ ст. підлогу церкви вимощено чавунними плитами з уральських заводів Демидових. Неодноразово ремонтувалася, у 1904 р. проведено капітальний ремонт. У 1906 р. бані позолочено червоним сусальним золотом на пожертви лаврської братії. Роботи здійснено позолотною майстернею монастиря.

У травні-серпні 1906 р. 18 учнів Лаврської іконописної школи (С. Андрєєв, М. Висоцький, Я. Давиденко, М. Зубарєв, Р. Кожедуб, Ф. Коновалюк, О. Павленко, П. Пастухов, Б. Поварницький, О. Попович, Г. Рибаков, Б. Сидоренко, Г. Скліфос, О. Судомора, Г. Теленков, К. Циганок, Б. Шуршинов, Я. Яковенко), п'ять послушників іконописної майстерні (М. Алексєєв, Б. Лукін, Є. Хоменський, І. Чернявський, А. Черняков – колишні учні школи) та чернець Стратоник (Богдан) під керівництвом худ. І. Їжакевича та за участю доглядача школи ієромонаха Володимира (Соколова) розписали інтер'єр церкви. Проект розміщення композицій склав ієромонах Володимир, детальні акварельні ескізи розроблено під керівництвом І. Їжакевича та затверджено Духовним собором Лаври. Частину розписів зроблено за власними композиціями учнів. Тоді ж реставровано іконостас. Ремонтно-реставраційні роботи проведено у 1958-1959 рр. (у цей час під металевою підлогою було виявлено голосники, що полегшували конструкцію споруди, зведеної над проїздом), 1986-1988 рр. (за проектом арх. Є. Лопушинської), у 1993 р. (з силікатизацією фундаментів). Протягом 1968-1973 рр. реставровано монументальний живопис в інтер'єрі та іконостас (художники-реставратори Б. Баб'юк, І. Дорофієнко). У 1999 р. на північному фасаді відновлено герб І. Мазепи.

За постановою уряду УСРР від 29 вересня 1926 р. церкву включено до складу заповідника. Станом на 1929 р. тут жили 16 ченців похилого віку.

До 1949 р. приміщення храму використовувалося під фонди Державного архіву Київської області.

П'ятибанна, двоярусна, цегляна, тинькована, побілена, у плані хрещата. На першому ярусі по осі північ-південь влаштовано браму з прилеглими до неї коморами та приміщеннями сторожі, які перекрито хрещатими склепіннями з розпалубками. Півциркульний отвір брами закривають двостулкові ворота з глухими металевими полотнами. Церква займає другий ярус. Гранчасті рамена її просторового хреста, злиті навколо середохрестя, переходять у світлові підбанники-восьмерики. Центральний великий підбанник, що має всередині циркульне окреслення, перекрито сферичними склепіннями. Верхи увінчано позолоченими грушоподібними банями з пружними перехватами, гранчастими ліхтарями, маківками і хрестами. До східної апсиди церкви прибудовано вежоподібну, прямокутну у плані ризницю, з'єднану з оборонним муром. До церкви у другому ярусі веде розміщена з південного заходу від брами наріжна галерея з дерев'яними сходами, вхід до якої оформлено підсінням з бароковим фронтоном на південному фасаді та трипрогінною аркадою на східному. В цілому храм має характерну пірамідальну композицію. Поєднує елементи української дерев'яної церковної архітектури з рисами мурованих споруд у стилі бароко. Фасади оздоблено вишуканим пластичним декором, який складають наріжні пілястри з «рогатими» капітелями і з воротними волютами, численні пояски-перехвати, профільовані лиштви та на півколонки обрамлення вікон і ніш, багатопрофільні розкріповані карнизи. Над карнизом, що відокремлює яруси, проходить пояс декоративних ніш. На північному фасаді над отвором брами вміщено герб гетьмана І. Мазепи. Інтер'єр церкви вражає своїм ефектним висотним розкриттям, щедрими потоками світла. У зовнішніх стінах по периметру споруди на рівні нижніх панелей влаштовано глибокі, перекриті конхами ніші з внутрішнім профільованим карнизом, що поліпшують акустику приміщення. Розписи відзначаються характерним для стилістики модерну поєднанням архаїзації з прийомами реалістичного живопису, світлою насиченою гамою кольорів. Трактування постатей загалом площинне з мінімальним використанням світлотіньового моделювання, іноді з графічним підкресленням силуетів та акцентуванням чітко виконаних написів. Перевагу віддано виражальним можливостям кольору, гармонізації його локальних плям. Рівень виконавської майстерності різний, особливо у напівпостатях святих на віконних відкосах.

Найцікавішими у розписах є їх загальний задум та орнаментальні композиції, позначені потужним впливом української народної орнаментики і прагненням до безпосередньої переробки спостережених у природі мотивів. Орнаменти виконано найбільш ретельно й тонко, тоді як постаті святих часом мають помітні хиби в рисунку. Від первісних розписів збереглися за вівтарем та в нішах південної частини храму незначні фрагменти саме орнаментального розпису, виконаного лінійно в два-три кольори (червоно-брунатний, світло-червоний, вохристий) на сіро-зеленкуватому тлі на зразок шпалер – стилізовані вазони з квітами. Стіни, арки і склепіння храму поділено на кілька регістрів. Нижню частину стін займають пофарбовані панелі темно-брунатного з домішкою зеленого кольору, трохи вище відділено смугою рослинного орнаменту другу панель, на пурпурово-червоному тлі якої світло-жовтими штрихами намальовано квіти. У головній бані – Христос Пантократор та чотири серафими – робота учня іконописної школи Б. Шуршинова. Це найбільше зображення, вдало стилізоване й вписане в коло центрального медальйона. Христос постає як Спаситель з написом у відкритій книзі в його руках: «Ал, єсмь свегь міру». Цікавими є зображення євангелістів в оточенні ошатних золотих орнаментів на темно-червоному тлі у парусах: св. Лука (учня О. Павленка), св. Марк (учня Г. Скліфоса). Святий Дух – у вівтарній бані (учня П. Пастухова). У чотирьох бічних склепіннях під банями зображено 32 серафими (роботи учнів М. Зубарєва, Б. Поварницького, Г. Теленкова, К. Циганка, Я. Яковенка, а також послушників М. Алексєєва, Б. Лукіна). Серафимів намальовано енергійно. Їхні рухи сповнені стриманої динаміки. Вони ніби витають під ультрамариновими склепіннями, колір яких добре гармонує з сірими та темно-рожевими відтінками їхніх крил. У цих розписах помітне наслідування відповідних типажів з розписів Володимирського собору у Києві. По центру кожного склепіння відкривається світловий ліхтар, на стелі якого намальовано стилізовану під квітку золоту мандорлу з орнаментально-епіграфічною композицією з літер «СТ'Ь», що є скороченням «свєть» і вторує напису в книзі Христа. На південній і північній стінах вівтаря зображено чотирьох святителів на повен зріст (робота учня В. Шуршинова), у вівтарі – св. апостола Іакова, брата Господнього (учня Г. Теленкова), у вівтарних нішах – св. Архідиякона Стефана (учня В. Сидоренка), сцену «Різдво Христове» (учня В. Поварницького). На вівтарній арці в медальйонах зображення чотирьох святителів: св. Миколи Чудотворця (послушника І. Чернявського), св. Афанасія Великого та Спиридона Триміфунтського (послушника М. Алексєєва), св. Григорія Богослова (учня Г. Рибакова). На трьох підпружних арках – святі апостоли Петро, Павло, Андрій Первозванний, Яків, Фома, Іуда та Симон Зилот – намальовані учнями іконописної школи, відповідно В. Шуршиновим, О. Поповичем, М. Висоцьким, В. Сидоренком, Г. Теленковим, М. Зубарєвим; святі апостоли Філіпп, Іаков Заведєєв, Варфоломій – роботи послушників І. Чернявського, М. Алексєєва, В. Лукіна. Апостолів зображено у круглих медальйонах на яскраво-жовтому тлі в червоно-рудуватому обрамленні, з золотими німбами та чорними написами. Зображення преподобних Печерських на віконних відкосах (серед них – Марко Печерник гробокопач, Авраамій Працелюбний, Ієремія та Матфей Прозорливі, Феофіл та Іоанн Печерські, Микола Святоша, Прохор Лободник, Ісаакій затвірник, Мойсей Угрин та інші – всього 22 постаті) – роботи учнів школи та ченця Стратоника. Найцікавіші з них – зображення канон архів Печерських Геронтія та Леонтія, в яких відчутний вплив творів М. Нестерова, а також В. Васнецова (постать Нестора Літописця). На північній стіні західного рамена храму – образ св. Рівноапостольного князя Володимира, написаний послушником Є. Хоменським, що є переробкою відомого образа В. Васнєцова з Володимирського собору в Києві. Князя зображено на повен зріст у тричвертєвому оберті праворуч. Велична постать у коштовному жовто-золотавому строї чітко вимальована на червоному тлі. В образі хрестителя Русі-України помітний вплив стилістики українського барокового портрета. На протилежній південній стіні – розпис з постатями святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. створений послушником В. Лукіним. Це зображення більше пов'язане з іконописною традицією. Фронтальність постави святих пом'якшується поворотом Кирила трохи праворуч. Він постає у темній рясі та клобуці, Мефодій вбраний у сліпучо-білу мантію. Зображення князя Володимира, просвітителів Кирила і Мефодія відзначаються урочистістю та монументальністю, що в цілому дисонує з усім ансамблем  розписом 1906 року. Задум І.Їжакевича полягав у створенні художнього середовища, в якому б розкривався насамперед образ Божества доступного й доброзичливого, а не безмежно піднесеного над світом у своїй неземній досконалості. Цей підхід, притаманний творчості художника, розкривається в масштабній побудові системи зображень, їхній співмірності з глядачем. Орнаменти, написи й постаті вгорі збільшено таким чином, що вони створюють враження наближених і досяжних. Глибокі відкоси вхідних дверей рясно вкрито орнаментальним розписом, серед якого вирізняється круглий темно-зелений медальйон із стилізованим під давньоруську в'язь написом, що є свого роду епіграфом до храму, присвяченого Всім Святим: «Дивенъ Богъ во святыхъ своихъ». Орнаментальний розпис церкви за власними композиціями виконали учні Ф. Коновалюк та О. Судомора, орнаменти та інші зображення – учні Я. Давиденко. Г. Рибаков, Г. Теленков, К. Циганок та інші. Стіни й півциркульне склепіння галереї з крутими дерев'яними сходами вкрито олійним розписом (1906). Над аркою входу до галереї – зображення гори Афон з монастирями біля її підніжжя, на стінах – стилізований краєвид монастиря. Геометризований архітектурний стафаж, в якому відчувається певний вплив стилю модерн, пишна, орнаментально трактована рослинність на тлі рожевого неба взаємно посилюють і підкреслюють рух угору. Перед самим входом з галереї до храму – невелике приміщення. Його стіни вкрито розписом у вигляді фантастичних німбів-соняхів, що в поєднанні з іншими рослинними мотивами міняться розмаїттям вохристих, золотаво-жовтих, оливково-брунатних відтінків пастозно покладеної фарби, серед яких подекуди спалахують вкраплення синього, яскраво-зеленого, пурпурного кольорів. В інтер'єрі зберігся п'ятиярусний різьблений позолочений іконостас ХІІХ-ХІХ ст. Зважаючи на досить скромне різьблення, його основну частину (чотири ряди) виконано на поч. ХІІХ ст. Іконостас без солеї здіймається майже на всю висоту храму до склепінь. Архітектурно оформлений на основі вільно трактованого коринфського ордера, що декорує традиційну тяблову конструкцію. 14 струнких позолочених колон, орнаментальні вставки, лінії карнизів ефектно виділяються на пурпуровому тлі. Чотири центральні колони особливо ошатні, зі стовбурами, вкритими рельєфним різьбленням у вигляді виноградних грон та листя аканта. Поблизу увінчаного півциркульною аркою прорізу царських врат фронтальна поверхня іконостаса хвилеподібно виступає вперед, горизонтальні членування вигинаються вгору, спрямовуючи увагу до найбільшої ікони – «Собор архістратига Михаїла». У соковите різьблення стулок царських врат з мотивами винограду, стилізованих пагонів аканта й корон умонтовано шість овальних мідних медальйонів, серед яких тільки у верхньому правому збереглося зображення Діви Марії з книгою – частина композиції «Благовіщення». У люнеті царських врат – «Спас Нерукотворний». На дияконських дверях ліворуч – зображення св. рівноапостольного князя Володимира та св. рівноапостольного царя Костянтина, які є довершеними творами українського барокового малярства і мають ознаки творчої манери лаврського іконописця Алімпія (Галика). У нижньому ярусі іконостаса в невеликих восьмикутних полях розташовано сім святкових і символіко-алегоричних композицій: «Свята аптека», «Сії єста двє маслины прєд Богомъ зємли стояща», «Дивовижний лов риби»; «Да свєтитє всємъ іжє в храмєнь суть»; «Ковчег Заповіту»; «Зустріч Марії і Єлизавети з Йосифом та пророком Захарією», «Іоанн Хреститель в пустелі». Особливо цікава композиція «Свята аптека» із зображенням преп. Миколи Святоші, в якій останній постає як князь у світському вбранні, червоному корзні й шапці, сидячи за столом поряд з полицями й скриньками, де розставлені склянки й мішечки з ліками; емблематична композиція «Да свєтитє всємъ іжє в храмєнь суть» – алегорія Знання та Благодаті: рука з хмари знімає ковпак зі свічника із запаленою свічкою. У святковому ряді збереглися дві ікони: «Стрітення» та «Воскресіння Лазаря». Вище розміщено великі, близько 2 м заввишки, багатофігурні образи. Ікона «Собор архістратига Михаїла» в центрі вирізняється складною багатоелементною композицією і сяйвом золотого тла, на якому контрастно читається постать архістратига в центрі в оточенні Сил Небесних. Унизу ангели приймають душу померлого, вгорі – Трійця Новозаповітна. Решта композицій ряду написана на полотні в бароковому стилі на взірець розписів Свято-Троїцької надбрамної церкви. Ліворуч – «Лики мучеників», де мученики представлені як святі воїни-лицарі у блискучому дорогоцінному обладунку, химерних шоломах з плюмажами. Вони щільними рядами піднімаються вгору, заповнюють весь простір картини. Попереду всіх стоїть св. Георгій Звитяжець. Його панцир щедро декоровано золотими переплетіннями орнаменту. Мученики виступають як ідеалізоване втілення лицарських чеснот козацької старшини, нагадуючи іконографією зображення гетьмана І. Мазепи з панегіричної гравюри І. Мигури. «Лики патріархів» збереглися гірше, але теж вражають пишнотою строїв статечних персонажів у чалмах і візерунчастих мантіях. «Лики царів» хоча й мають композицію, схожу на інші, але є твором пізнішого часу. Розташованим праворуч композиціям «Лики мучениць», «Лики праотців» і «Лики святителів» притаманні ті самі високі художні якості, що й творам лівої частини: довершений малюнок, блискуча манера виконання, насичений, яскравий колорит. У «Ликах мучениць» персонажі які постають як знатні панни у вишуканому вбранні та діадемах, були, мабуть, частково переписані. Їх портретний типаж наближено до академічного класицистичного канону. Живопис двох останніх композицій, вірогідно, не зазнав істотних втручань, але потребує реставрації. «Лики святителів» при значних розмірах зображення є виразним зразком декоративної майстерності київських барокових живописців, які вміли з ювелірною ретельністю опрацювати золототкані строї ієрархів, продовжуючи традицію старого українського репрезентативного портрета. У центрі верхнього ярусу іконостаса в круглому медальйоні міститься образ Богоматері «Знамення» та зображення апостолів і пророків, що були створені, вірогідно, під час реставрації 1906 року. Праворуч і ліворуч іконостас завершується цибулиноподібними щипцями з живописними медальйонами в центрі. Окрім іконостаса, храм прикрашають два мармурові кіоти з інкрустацією з поліхромної кераміки і стразів. У кіотах поміщено образи «Святий Іоанникій Великий» та «Іоанн Хреститель», перенесені з Трапезної палати Лаври. Написані на мідному листі у тонально витонченому зеленкуватому колориті, ці твори стилістично належать до другої половини ХІХ ст.

Церква Всіх Святих – один з найкращих творів архітектури доби бароко в Україні, цінна пам'ятка мистецтва, що поєднала в собі художні надбання кількох століть.

Джерела: 1. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн.1 Ч.3. Київ.

Інформація підготовлена Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Головна сторінка