ДЗВІНИЦЯ ЦЕРКВИ МИКОЛИ ДОБРОГО, ХVІІІ ст.

Адреса: 
Вул. Покровська, 7

Споруджена у північно-східній частині цвинтаря при дерев'яній церкві, заснованій у кін. XVI або на поч. XVII ст. гетьманом Війська Запорозького С. Кішкою (Кушкою).

Храм було присвячено архієпископу Миколі Мірлікійському – великому християнському святому, який жив у IV ст. в м. Міра в Лікії. Уславився чудотворіннями за життя і по смерті. У 1087 р. італійські купці перевезли мощі св. Миколи у своє рідне місто Барі, де вони покояться й досі. День їхнього прибуття – 9 (22) травня, як і день смерті святого – 6 (19) грудня відзначаються усіма християнами. Ім'я св. Миколи оповито масою народних переказів, в яких він постає як найдемократичніший, найбільш простий і доступний святий. Він вважався покровителем моряків і мореплавства та дітей, а з часом – «усіх предстателем і заступником, усіх скорботних утішником, усіх сущих у бідах захисником, благочестія стовпом, вірних речником».

В Україні культ св. Миколи набув поширення з часів Київської Русі. Йому присвячено численні колядки, цикли легенд, пісень і духовних віршів, а день 6 (19) грудня став традиційним національним і дитячим святом. За легендою, храм отримав назву «Миколи Доброго» (тобто Милостивого) від самого фундатора, вдячного святому за визволення з турецького полону в 1599 р. Церква була відома також через чудотворність головної ікони та існування тут до поч. XIX ст. шпиталю. У XVII ст. в умовах тиску католицизму підтримувалася козаками як осередок православ'я на Києво-Подолі.

На поч. XVIII ст. церква згоріла. Будівничим нового ансамблю, що зводився у 1705-1716 рр., був священик, згодом протоієрей Симеон (Ширипа), який не тільки пожертвував власні кошти на відновлення храму, а й залучив інших доброчинців. У 1706 р. споруджено нову цегляну тринавну трипрестольну церкву в стилі бароко з чудовим іконостасом. У 1716 р. – дзвіницю, що зберіглася до наших днів. У другому ярусі дзвіниці було влаштовано церкву св. Симеона Стовпника (ангела покровителя церкви). Ансамбль значно постраждав внаслідок пожежі 1718 р. З 1787 р. служби відправляли тільки у Симеонівській церкві. 15 червня 1800 р. закладено новий храм Миколи Доброго у стилі ампір за проектом архіт. А. Меленського (освячений 13 жовтня 1807 р.). Будівництвом опікувалися парафіяни, значною мірою настоятель Іаков (Моїсеєнков) і титарі – купці Н. Сухота й І. Могилевцев.

У 1811 р. дзвіниця зазнала значних ушкоджень від пожежі, у 1814-1815 рр. на ній встановлено нові дзвони. Під час реставрації у дзвіниці було відновлено малий храм в ім'я св. Варвари Великомучениці (освячений 10 лютого 1829 р.). Через те, що його було зроблено теплим, до 1880-х рр. взимку служби відправлялися тільки тут.

У 1875 р. ансамбль обнесено залізними ґратами на цегляному фундаменті. У 1885 р. великий храм переобладнано на теплий, капітально відремонтовано, у 1902 р. розписано. Поряд з ним містився будинок настоятеля (не зберігся).

У 1935 р. церкву Миколи Доброго зруйновано. Дзвіниця побудована за проектом невідомого архітектора, ймовірно з Росії (зважаючи на архітектурну стилістику). В 1781 р. здійснено ремонт. Очевидно, тоді ж до південного і західного фасадів прибудовано галерею з аркадою на другому поверсі, близькою за характером до папертей собору Різдва Пресвятої Богородиці у Козельці та ґанків Покровської церкви на Подолі у Києві, зведених архіт. І. Григоровичем-Барським. Тому можна припустити, що прибудову виконано за проектом цього ж архітектора, який своєрідно інтерпретував пластику коринфських капітелей колон аркади. Галерею вирішено у цегляних конструкціях як традиційне для дерев'яної храмової архітектури опасання надбрамної церкви, що розташовувалася на другому ярусі дзвіниці. Невеликі приміщення першого поверху було пристосовано під житло для паламарів. Прибудови кін. XIX ст. викривили зовнішній вигляд пам'ятки. У ході проведених в 1964-1969 рр. реставраційних робіт (автор проекту – архіт. М. Говденко) знесено прибудови кін. XIX ст., дзвіницю з добудованою галереєю- аркадою кін. XVIII ст. реставровано у первісних формах. Ґрунтову поверхню ділянки понижено до рівня XVIII ст.

Дзвіниця цегляна, триярусна, тинькована, у плані прямокутна, під високим цегляним шатром з люкарнами у гранях, увінчаним декоративною маківкою. Розміри у плані – 15,6 х 13,0 м. Висота до даху – 12,5 м, з шатром і маківкою – 28,0 м. Стіни завтовшки 1,7-1,8 м, у верхньому дзвоновому ярусі – 1,5 м. Стилістично вирішена у формах бароко з характерними для українського трактування елементами. Фасади розчленовано пілястрами та розкріпованими між'ярусними карнизами. Пілястри нижнього ярусу оздоблено плетеницею, утвореною вертикальними й горизонтальними цегляними напівваликами, що перетинаються. Отвори брами, вікон, арок дзвонового ярусу та невеликі ніші декоровано профільованим обрамленням. Колони аркади приземкуваті, з великими ліпленими капітелями й класично профільованими базами. Ребра цегляного шатра акцентовано гуртами у вигляді напіввалів. Перекриття над проїздом та приміщеннями першого і другого ярусів – циліндричні склепіння з розпалубками над отворами. Перехід від четверика дзвонового ярусу до восьмигранного шатра здійснено через аркові тромпи.

Пам'ятка є унікальною спорудою, що поєднує у собі особливості російських шатрових дзвіниць та елементів українського бароко, яскраво виявлених у характері вирішення аркади-галереї. Разом з розташованим навпроти ансамблем Покровської церкви відіграє роль архітектурної домінанти у заповідній частині Подолу. Настоятелями церкви були відомі церковні діячі Іоанн (Сухобрусов), Павло (Преображенський), старостами – купці О. Фоломін – почесний блюститель Київської духовної семінарії, В. Кобець – голова Київського сирітського суду, старшина Київського купецького зібрання, П. Коробкін – гласний Міської думи. З 1903 р. священиком, настоятелем церкви був Глаголєв О. О. (1872-1937) – історик церкви і богослов, з 1899 р. доцент, з 1906 р. професор кафедри єврейської мови і біблійної археології; з 1910 р. професор кафедри Святого Письма Старого Заповіту Київської духовної академії. З 1903 р. священик, з 1914 р. протоієрей. Член Київського тимчасового комітету у справах друку. Член Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії та Історичного товариства Нестора-літописця при університеті. Володів 18-ма іноземними мовами. Мав велику бібліотеку. У 1911-1913 рр. виступав захисником у «справі Бейліса», протестував проти погромів. У 1931 р. заарештований, шість місяців утримувався у Лук'янівській в'язниці. 1932 р. виселений з будинку, на сходовому майданчику другого ярусу дзвіниці обладнав кімнату, куди переніс книгозбірню. У 1937 р. заарештований вдруге, утримувався у Лук'янівській в'язниці, де й помер під час допиту. Похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.

Письменник М. Булгаков зробив о. Олександра одним із героїв роману «Біла гвардія». Російська зарубіжна православна церква причислила священика до сонму святих. Тепер – храм греко-католицької Свято-Михайлівської парафії.

 

Маріонілла Говденко, Анатолій Кончаковський

 

Головна сторінка