Костьольна вулиця

Адреса: 
Костьольна вулиця

Вулиця Костьольна розташована в Шевченківському районі Києва, пролягає від майдану Незалежності до вулиці Трьохсвятительської. Була розпланована у 1830-х роках та увійшла до системи більш ранніх віяльних вулиць в структурі Старокиївських укріплень, які сходяться біля колишніх Лядських воріт на Хрещатицькій площі (майдан Незалежності) – Софійської, Михайлівської, Мало-Житомирської та провулку Тараса Шевченка (Хрещатицького). Прокладення вулиці було обумовлено будівництвом Олександрівського римо-католицького костелу на східному краї плато Верхнього міста, де Михайлівська гора круто спускається в бік Хрещатика.

Вулиця була включена до нового генерального плану міста, розробленого 1837 року архітектором В.Беретті та землеміром Л.Шмігельським. У цей самий період (початок 1840-х років) перед костьолом оформилася невелика площа, яка пізніше стала бульварною частиною вулиці Костьольної. Прокладення короткої траси Костьольної припадає на пізньокласицистичну добу, коли планувальна мережа міста та його містобудівний каркас в основних своїх рисах вже були сформовані. Київ у цей час залишався типовим провінційним містом з патріархальним укладом життя і таким же архітектурним середовищем. У відкритих, широких панорамах пейзажів цієї частини міста, на тлі малоповерхової, здебільшого дерев′яної забудови в оточенні садків та господарських дворів, виразно домінували Софійський та Михайлівський монастирі, Андріївська церква, Олександрійський костел, Інститут шляхетних дівчат та Університет. Надзвичайно вигідна у містобудівному відношенні територія Михайлівської гори мала, однак, суттєві незручності. Від Михайлівського Золотоверхового монастиря до Лядських воріт вздовж траси сучасної вулиці Трьохсвятительської проходили давньоруські фортечні вали. У 1670-х роках вали були реконструйовані, а у 1730-х – оснащені системою бастіонів. Входили до складу Старокиївської фортеці.

Приблизно на місці сучасного прилучення вулиці Трьохсвятительської до Михайлівської площі у ХУІІ столітті знаходилася так звана Михайлівська брама з мостом через рів. Із другої половини ХVІІ століття, коли місцевість навколо Михайлівського монастиря було включено в систему фортифікаційних споруд Старого Києва, Михайлівську площу обнесли окремим валом, а на початку сучасної Михайлівської вулиці було зведено другу Михайлівську браму. Київський римо-католицький костел – одна з перших будівель вулиці – був задуманий як храм-монумент на честь перемоги Російської імперії у Вітчизняній війні 1812 року та в пам’ять перебування в місті імператора Олександра І, «який дарував Європі мир». Сам імператор схвалив це рішення і наказав відвести для костьолу місце між Старим Києвом, Подолом та Печерськом. Відведення ділянки для нового Олександрівського костелу відбувалось протягом 1815-1817 років за участю київського міського архітектора А.Меленського. Перед закладенням костелу провадились попередні роботи по підготовці території. Під час знесення валів були виявлені знахідки давніх поховань. Після завершення будівництва костел став важливим містобудівним акцентом у забудові Верхнього міста, увійшов до загальноміських панорам.

Навіть після появи у 1910-х роках кількох багатоповерхових банківських споруд на Хрещатику (№№6-10) та прибуткових будинків на Костьольній (№№3-9), костел залишив за собою роль містобудівної домінанти у навколишній забудові. Разом з костелом і вулиця Костьольна зайняла важливе місце у сприйнятті та оцінці сучасниками. Найбільш раннє її зображення датується 1846 роком, коли вже повністю завершений архітектурний комплекс костелу з прилеглими до нього спорудами був зображений Т.Г.Шевченком. На акварелі художника вулиця, скоріше, нагадує вузьку незамощену дорогу, протоптану між схилами гори прихожанами та прочанами. В наступні роки костел і прилегла до нього частина вулиці часто ставали об’єктом зображенням як на малюнках, так і на фотографіях. Численні панорами Верхнього Києва з костелом дають достатнє уявлення про розвиток вулиці Костьольної.

На одному з планів 1835 року костел вже позначений, але вулиця відсутня. На плані центральної частини міста 1837 року вулиця нанесена і має назву. Нарізка ділянок вздовж вулиці під забудову була здійснена протягом 1830-1840-х років. Первісно між костелом та містом виникали суперечки щодо можливості приватної забудови поруч з костелом. У 1835 році настоятель костелу скаржився на приватне будівництво в сучасній садибі №4. Міський будівельний комітет повідомив, що існуюча від Хрещатицької площі (нині – Майдан Незалежності) до костелу дорога була закрита у 1834 році та призначена для будівництва. Замість неї до Олександрівського костелу та Михайлівського монастиря була прокладена нова дорога (сучасна Трьохсвятительська вулиця), яка починалася від Європейської площі та йшла повз театр, костел і Михайлівський монастир. У зв’язку з цим садиба костелу зменшилася, тому йому виділили нову землю поряд. Отже, спочатку Костьольна вулиця призначалася лише для проїзду і лише згодом отримала статус вулиці, призначеної під забудову. В той же час, в документі 1836 року зазначалося, що питання про існування чи скасування цієї вулиці ще не було вирішено, тому видача землі на ній тимчасово припинялася. Остаточно розпланування вулиці було здійснено у 1838 році. У 1841 році за пропозицією військового генерал-губернатора перед костелом була влаштована невелика площа, передбачена ще планом В.Беретті. У 1844 році за ініціативою ксьондзу костелу невпорядкована глиниста вулиця була вимощена каменем. У 1910 році здійснено реконструкцію вулиці та площі перед костелом (на деяких планах вона позначена як Костьольна площа, на інших – як частина вулиці). За планом міської мостової комісії був зменшений підйом вулиці, оновлена стара бруківка, яку уклали правильними рядами. У передреволюційний період нумерація ділянок на вулиці починалася від костелу, який мав №2, тоді як сучасна починається від Майдану Незалежності. Тому сучасний непарний бік від початку мав парні номери. Первісно на вулиці містилася всього одна велика садиба костелу.

До середини ХІХ століття в нижній частині вулиці вже існували невеликі приватні садиби, які мали наскрізне розташування між вулицями Костьольною та Михайлівською. Поступово ці ділянки укрупнювалися і в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. на боці костелу існувало всього 4 садиби з подвійною нумерацією – наріжна з майданом та вулицею Михайлівською №1-3, вузька наскрізна з Михайлівською №5, садиба Трьохсвятительської церкви №7-9 та велике домоволодіння костелу, що включало сучасні будівлі №№11-17 по Костьольній та №7-9 по Трьохсвятительській. Ділянки протилежного боку вулиці також мали наскрізне розташування між вулицями Костьольною та Хрещатиком (чотири садиби з п′яти, що існували тут в кінці ХІХ століття). Пізніше кілька садиб розділилися і вже на початку ХХ століття їх стало сім. Ця особливість Костьольної зумовила поетапне формування забудови. Першими були освоєні частини садиб, що виходили на Хрещатик та Михайлівську, тоді як ділянки по Костьольній довгий час залишались вільними. Архівні плани Костьольної та окремих її садиб сучасного парного боку свідчать, що до кінця 1860-х років майже всі вони не мали забудови. Купуючи ділянки на Хрещатику, власники одержували водночас «дачні» тили по Костьольній, де влаштовували господарські двори з дрібними ремеслами, сади та городи. Наріжні ділянки, що виходили до Думської площі (майдан Незалежності) (сучасні №1 та 2) були забудовані першими – у 1830-х роках. Така ситуація зберігалася до кінця ХІХ століття: існували 2-поверхові житлові будинки 1870-х років будівництва в садибах №1-5, 3-поверхові в садибах №4 та №12/5 (на розі вулиць Костьольної і Трьохсвятительської). Більш інтенсивна забудова Костьольної вулиці розпочалася лише на початку ХХ століття. У 1910-х роках з′явилися будинки №7, 8, 9, були надбудовані і переоформлені фасади будинків №3-5. Три садиби сучасного парного боку вулиці залишалися вільними від забудови, тут у 1920-30-х роках з′явилися будинки №6, 10 – приклади стилістики конструктивізму та радянського ретроспективізму. В тилах колишньої костельної садиби у цей період побудували житловий будинок Академії наук (№15). Останнім на вулиці у 1960-х роках був зведений сучасний будинок №11, також в садибі, що первісно належала костелу. У 1978 році був знесений 3-поверховий будинок №1 (на розі з майданом Незалежності), на місці якого побудували 8-поверховий адміністративний (за проектом архітекторів О.Комаровського та Ю.Мельничука). Багатоповерхова будівля разом із сусіднім готелем «Козацький» на розі вулиць Михайлівської і Мало-Житомирської доповнила забудову майдану Незалежності, що склалася наприкінці 1950-х років і представлена п’ятьма баштоподібними будинками, розташованими напівколом. Серед всієї забудови Костьольної лише ці два будинки - №1 та №11 не перебувають на державному обліку як об’єкти культурної спадщини. На вулиці знаходились садиби представників дворянської та торговельно-комерційної еліти, переважно іноземного походження (це було загалом характерно для центральних вулиць міста): Ф.Людвиковського, М.Оглобліна, К.Пастеля, Б.Семадені, Л.Стояновського, А.Червинського тощо. Серед домовласників була значна кількість поляків, що обумовлювалося розташуванням тут католицького храму. На початку ХХ століття в будинку №4 (сучасний №13) містилися редакція та контора польської газети «Lud Bozy».

У 1934 році вулиця була перейменована на Челюскінців. У 1939-40 роках в її верхній частині був влаштований сквер. 1983 року при проведенні комплексної реконструкції Володимирської гірки (Михайлівська гора) у зв′язку зі спорудженням тут музею В.І.Леніна, сквер був реконструйований.

Вулиця Костьольна (назва повернута у 1992 році) становить цілісний архітектурно-містобудівний комплекс: камерний вуличний простір з пологим схилом завершується величною спорудою Олександрівського костелу із сквером перед ним, обидва фронти історичної забудови характеризуються стилістичною та композиційно-пластичною виразністю, будинки різних стильових періодів – класицизму, еклектики, модерну та конструктивізму, органічно поєднані між собою. Непарний бік характеризується щільним фронтом забудови періоду модерну (1910-і роки), будинки протилежного боку частково відокремлені один від одного у зв′язку з різним часом спорудження. Вулиця Костьольна представляє особливий «просторовий» тип київських вулиць, розташованих на схилі гір (Андріївський узвіз, Боричів Тік, Смирнова-Ласточкіна, Банкова тощо). Специфіка трасування таких вулиць, багато з яких вже втратили ці свої особливості, обумовлює розташування забудови парного та непарного боків на різнорівневих терасах, що дозволяє сприймати її як багатопланову композицію, а також забезпечує встановлення візуальних зв’язків з іншими частинами та елементами міста. Збереглася історична конфігурація садиб №5, 7, 9, 6, 8, 10 відносно плану Києва 1925 року. Окремі садиби зберегли архітектурно-містобудівний зв’язок з вулицями Михайлівською (садиба №5) та Хрещатиком (садиби №№8, 10). Житловий будинок №11, вирішений у простих формах 1960-х років, відноситься до фонової забудови. Окрім вулиць Хрещатика та Михайлівської, Костьольна мала тісний історичний та функціональний зв’язок із вулицею Трьохсвятительською (колишня Театральна). Вся нижня частина непарного боку Трьохсвятительської (№№1-5) становила єдине величезне домоволодіння, що охоплювало сучасні будинки по Хрещатику №№4-6 – Костьольній №№8-10. Сучасний будинок №7 на Трьохсвятительській був зведений в садибі костела. Таким чином, частина цієї вулиці історично та архітектурно пов’язана з комплексом забудови Костьольної. Вулиця Трьохсвятительська пролягає від Європейської до Михайлівської площі. Під такою назвою (від однойменної церкви, що стояла недалеко від Михайлівської площі) вона відома з ХVІІ століття. Первісна траса вулиці дещо відрізнялася від сучасної. У 1830-40-х роках вулицю продовжили в бік Андріївського узвозу (зараз вулиця Десятинна). У 1850-х роках були проведені роботи по благоустрою місцевості навколо Михайлівського монастиря та впорядкуванню нової траси Трьохсвятительської вулиці. Проект (нереалізований) вулиці Театральної (одна з історичних назв Трьохсвятительської) включав влаштування бульвару навколо монастиря та особливої дороги для прогулянок екіпажів. Частково змінений напрям вулиці був здійснений за рахунок приватної садиби (вулиці Михайлівська №24 – Трьохсвятительська №№11-13) та садиби Михайлівського монастиря, який натомість отримав іншу ділянку напроти костелу. Нові зміни по вулиці Трьохсвятительській пов’язані зі значними містобудівними заходами нової радянської епохи 1930-х років. В той самий час планувалася і реконструкція вулиці Трьохсвятительської шляхом пом’якшення схилу та її розширення. Ширина проектувалася більше 20 метрів, траса у її верхній частині випрямлялася. Паралельно цій трасі проектували верхню трасу, а через нижню мали перекинути міст, що сполучав би верхню трасу з вулицею Костьольною. Але ці проекти залишилися нереалізованими. У 1919-55 роках Трьохсвятительська вулиця мала назву Жертв Революції, у 1955-91 роках – Героїв Революції. 1958 року від неї було відокремлено сучасну вулицю Десятинну.

Література: 1. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн.1 Ч.1. Київ.-К.1999, Микола Коломієць. 2. Вікіпедія.

Інформація підготовлена Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Головна сторінка