Купецьке зібрання, Національна Філармонія України, 1882 р.

Адреса: 
вул. Володимирський узвіз, 2

Окремо розташовану будівлю добре видно з різних точок, замикає перспективу Хрещатика. Побудована як клубне приміщення Російського купецького зібрання за проектом арх. В. Ніколаєва на території садиби, що раніше належала Товариству мінеральних вод, у верхній частині Олександрівського (нині Володимирський) узвозу, біля входу в колишній Купецький сад (тепер Хрещатий парк). Будинок зведений коштом одного з найзаможніших київських підприємців із старовинної купецької родини – Дегтерьова Михайла Парфентійовича, гласного Міської думи, члена рахункового комітету Київської контори Держбанку, товариша голови Київського біржового комітету, старости Олександро-Невської церкви при Сулимівських доброчинних закладах, голови Ради старійшин Купецького зібрання. У віданні цього зібрання перебував і Купецький сад, на території якого були зведені літній клуб і літній театр, відкрита концертна естрада (не збереглися). Праворуч від будинку у 1911 році в пам'ять 50-ліття звільнення селян був встановлений пам'ятник російському імператору Олександру II (скульптор Е. Ксименес), зруйнований у 1919 році.

Первісна об'ємно-планувальна структура купецького клубу майже не змінилася: поставлено низку перегородок у службових приміщеннях, споруджено залізобетонні сходи в південній наріжній частині, за рахунок вестибюля розширено площу фойє, поруч із центральним входом влаштовано два додаткові, котрі у 1980-1981 рр. оформлено кованими декоративними ґратами «Трави польові» (худ. О. Миловзоров, за участю народного майстра-коваля О. Стасюка) та металевими дошками. У 1934 році з боку парку прибудовано двоповерховий, цегляний, асиметричний корпус для технічних гуртків Палацу піонерів (арх. В. Заболотний та ін.), вирішений у формах класицизму, з напівкруглим виступом входу та балкончиком над ним, напівротондою зали з боку Дніпра, з приставними іонічними стовпцями та пілястрами вздовж фасаду, рустованими стінами та бутовим цоколем.

В 1995-1996 рр. здійснено капітальний ремонт і реставрацію будинку. Симетрична за композицією цегляна споруда з плоскими балковими перекриттями (у підвалі – залізобетонними) складається з центрального триповерхового об'єму, критого вальмовим дахом, та двоповерхових бічних крил. Прямокутний в загальних абрисах плану, з асиметрично розташованими парадними сходами, що утворюють невеликий п'ятигранний виступ на південному бічному фасаді. Триповерховий об'єм містить великі приміщення фойє (перший поверх) і глядацької зали (другий та третій поверхи), двоповерхові крила – допоміжні приміщення. Своєрідності будівлі надають дві напівкруглі вежки на наріжжях головного фасаду з напівсферичними банями та люкарнами. Первісно на вежках були високі флагштоки (знято в 1960-х pp.; поновлено під час останньої реконструкції). В архітектурному вирішенні фасадів використано мотиви ренесансної архітектури, інтерпретовані відповідно до можливостей цегляної кладки. Рами віконних прорізів із арковими перемичками стилізують форму двочастинних вікон – біфоріїв ренесансних палаццо. Декор цегляний, стриманий (сухарики, модильйони, декоративні маіттикулі під карнизом). Стіни з жовтої київської цегли фарбувалися. Проектом передбачались ажурні металеві балкончики на другому поверсі наріжних частин будівлі та піддашок над входом на тонких чавунних стовпчиках (відновлено під час реставрації 1995-1996 рр.). Ядром внутрішнього планування є розміщена на горі концертна зала (тепер – Колонна зала ім. М. Лисенка) з балконом по периметру, що спирається на спарені корінфські колони на першому ярусі, та композитні на другому. Залу перекрито підвісним плафоном із ліпленням та кришталевими люстрами.

Чудова акустика виділяє цю залу серед багатьох інших у Києві. Вона вміщує 595 глядачів і довгий час вважалася кращою у місті. Під залою на першому поверсі – просторе приміщення фойє і гардероба з балковим перекриттям на струнких чавунних стовпцях, декороване аркадою по периметру. Раніше воно відводилося під їдальню та буфет. Навколо групувалися передпокій, більярдна, ігрові та службові кімнати, бібліотека. Парадні сходи на другий поверх – тримаршові розпашні, з ажурним металевим поруччям і скульптурними світильниками, з облицьованими мармуром сходинами, освітлені великим вікном, обабіч якого – ніші з мотивами ренесансних мушлів, на стінах і на плафоні – ліплення. У підвалі були льохи, кухні, приміщення для челяді та економа. Є зразком спеціалізованих клубних будівель, широко розповсюджених у ХІХ ст.

У приміщенні Купецького зібрання відбувалися важливі громадські події. У серпні 1898 р. тут проходили вступне та заключне пленарні засідання X з'їзду російських природознавців та лікарів. У з'їзді брали участь видатні діячі науки: географ І. Мушкетов, геолог О. Карпинський, математики М. Бугайов, О. Ляпунов, механіки М. Жуковський, В. Стєклов, фізик П. Лебедев, хіміки М. Бекетов, М. Зелінський, Д. Коновалов та ін. Організаторами з'їзду були провідні київські вчені, зокрема, головуючий – хімік М. Бунге та секретар фізик Г. Де-Мегц. У грудні 1903 р. тут вшановували композитора та громадського діяча М. Лисенка з нагоди 35-річчя його творчої діяльності. Влаштувало ювілей Київське літературно-артистичне товариство, у його підготовці та проведенні брали участь члени правління Олена Пчілка, М. Тутковський, секретар товариства І. Стешенко. У зв'язку з тим, що привітання було проголошене українською мовою, його організатори зазнали поліцейських переслідувань.

6-8 квітня 1917 р. у будинку відбувся Національний конгрес, скликаний Українською Центральною Радою. У його роботі взяли участь близько 900 осіб, у т.ч. делегати від різних військових, селянських, робітничих, просвітніх, економічних організацій та політичних партій. Керував роботою конгресу голова УЦР М. Грушевський. З доповідями виступили Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський, Ф. Матушевський, П. Понятенко, В. Садовський, М. Ткаченко, О. Шульгин та ін. Конгрес ухвалив резолюцію стосовно національно-територіальної автономії України, захисту і гарантій прав національних меншин, перебудови Росії на федеративну демократичну республіку. Такий підхід до вирішення національного питання потім пройде через універсали, декларації, закони УЦР. На останньому засіданні було сформовано новий склад Центральної Ради. Головою обрано М. Грушевського, товаришами голови – В. Винниченка та С. Єфремова. Конгрес був, за висловом В. Винниченка, «першим кроком відродження нації по шляху державності».

З 28 травня по 2 червня 1917 р. тут проходив Перший Всеукраїнський селянський з'їзд, у якому брали участь 2200 делегатів. На ньому виступив голова УЦР М. Грушевський. Заслухавши результати переговорів з Тимчасовим урядом, котрий відмовився визнати принцип автономії України, з'їзд підтримав усі домагання Центральної Ради. Було обрано постійну Раду селянських депутатів України, що увійшла до складу УЦР. 30 листопада 1917 р. тут проходило загальне засідання об'єднаних виконкомів Рад робітничих і селянських депутатів, скликане більшовиками, на якому виступила Є. Боні. У його роботі взяли участь близько 700 депутатів. У прийнятій резолюції було проголошено курс на боротьбу з Центральною Радою, підготовку збройного повстання, затверджено новий склад виконкомів, обрано 7 делегатів на Перший Всеукраїнський з'їзд робітничих, солдатських та селянських депутатів. З'їзд відкрився у цьому будинку 4 грудня 1917 р., на нього прибуло 2500 учасників. У виступі В. Затонського більшовики України вперше звернули увагу на питання українського національного відродження. З'їзд висловив довір'я чинній Центральній Раді, після чого більшовики на знак протесту разом із фракцією лівих російських соціалістів-революціонерів покинули засідання і переїхали до Харкова.

У 1919 р. тут містився Пролетарський будинок мистецтв, пізніше – Будинок комуністичної освіти, клуб «Більшовик», Палац піонерів. З 1923 р. – філармонія. Національна філармонія України веде свою історію від Київського відділення Російського музичного товариства (перший концерт – 27 жовтня 1863 р.), після ліквідації якого було організоване Київське концертне бюро (1918-1919), потім філармонійне товариство. 26 березня 1923 р. концертом, присвяченим 50-річчю композитора С. Рахманінова, у цій будівлі відкрилася державна філармонія. Першим дав концерти піаніст Г. Нейгауз. Оркестр філармонії складався тоді з 60 осіб.

У 1934 р. з Харкова сюди було переведено Українську філармонію (засновано у 1927 р.). Віхою у житті філармонії стало створення Державного симфонічного оркестру УРСР (1937) на базі симфонічного оркестру Київського обласного радіокомітету. Вперше у країні при філармонії організовано Київську обласну народну філармонію (1960), що охопила численні колективи художньої самодіяльності. Тепер у складі філармонії – симфонічний оркестр Національної філармонії України, камерний оркестр, ансамблі «Веселі музики», «Дивограй», «Рідні наспіви», фольклорно-етнографічний «Терен», квартети баяністів, гітаристів, «Джерело», тріо бандуристок «Українка». У концертній залі будинку в різні роки виступали відомі співаки І. Козловський, А. Нежданова, Н. Обухова, Г. Оте, П. Робсон, Л. Собінов, Ф. Шаляпін; композитори М. Лисенко, С. Прокоф'єв, С. Рахманінов, Л. Ревуцький, В. Рождественський, О. Скрябін, П. Чайковський, Д. Шостакович; музикант В. Горовиць; письменники I. Бабель, К. Бальмонт, I. Еренбург, В. Маяковський, Б. Пильняк та інші митці.

Нині у приміщенні знаходиться Національна філармонія України.

Література: 1.Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн.1 Ч.1. Київ.-К.1999.

Інформація підготовлена Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Головна сторінка