Міський театр, Національна опера України ім. Т. Шевченка, 1897-1901 рр.

Адреса: 
вул. Володимирська, 50

Будівля розташована по вул. Володимирській, 50 – у центрі Театральної площі, і є її головним композиційним акцентом. Стоїть на місці Міського театру, який був збудований у 1856 р. за проектом академіка архітектури І. Штрома у стилі пізнього класицизму, і знищений пожежею 1896 року. Будівництву нового театру надавалося великого значення. Про це свідчить організований Петербурзьким товариством архітекторів міжнародний конкурс, в якому переміг проект головного архітектора Дирекції імператорських театрів академіка В. Шретера. Проект був затверджений Київською міською думою 24 травня 1897 р., урочисті закладини будинку відбулися восени – 3 серпня 1898 року. Будівництвом керував міський архітектор О. Кривошеєв, наступного року його змінив академік архітектури В. Ніколаєв, його помічником був архітектор О. Вербицький. В оздобленні будинку брав участь скульптор Е. Сала. Будівництво було завершено за чотири роки, урочисте відкриття відбулося 15 вересня 1901 року постановкою опери М. Глінки «Життя за царя».

У спорудженні театру, крім українських, брало участь чимало російських та зарубіжних фірм і спеціалістів. Проекти вентиляції та устаткування сцени розроблено петербурзькими інженерами Аркушевським і Заловським, проект протипожежної завіси – Петербурзьким товариством братів Лафейт, металеві конструкції виготовлені Південноросійським машинобудівним заводом, метлаську підлогу – Харківською керамічною фабрикою, меблі з червоною оксамитовою оббивкою – віденською фірмою Кома, паровий двигун для автономного електричного освітлення придбано у м. Глазго. Театр був оснащений добре продуманою системою вентиляції, економічним паровим опаленням, автономним електроосвітленням, відзначався чудовою акустикою. За останнім словом техніки того часу було виконано устаткування сцени. У наступні роки проводилися тільки поточні ремонти: у 1906 році поновлювалися тиньк, ліплення й позолота; у 1909-му розшивалися зовнішні шви цегляної кладки, клейовою фарбою фарбувалися фасади. В 1930 році з боку вул. Лисенка, за рахунок надбудови верхнього поверху, було розширено площу артистичних і службових приміщень, які були стилістично ув'язані з іншими частинами будинку. Протягом 1936-1937 рр. ремонтувалися дах і меблі, фарбувалися фасади. У 1938 році було оголошено конкурс на проект реконструкції театру, за яким, зокрема, передбачалася переробка фасадів у формах радянського неокласицизму.

Під час Другої світової війни в театр потрапила бомба (не розірвалася), яка пробила перекриття й підлогу зали для глядачів. Після війни ці пошкодження були ліквідовані. Капітальну реконструкцію і реставрацію театрального будинку здійснено у 1980-х pp. Проект реконструкції виконала група інституту «Діпромісто» під керівництвом архітекторів Б. Жежеріна і В. Юдіна, проект реставрації фасадів та інтер'єрів – спеціалісти інституту «Укрпроектреставрація» О. Граужис, П. Болюк, В. Бобикіна, Ж. Райгородська. Театр став відповідати найсучаснішим технічним і технологічним вимогам, зберігаючи при цьому архітектурну стилістику, незважаючи на збільшення висоти сценічної коробки на 5 метрів. Значно розширено номенклатуру приміщень. Підвал, раніше зайнятий вентиляційними камерами, перетворено на великий і зручний гардероб. З боку вулиці Лисенка у стилі основного будинку прибудовано новий триповерховий корпус з репетиційними залами і службовими приміщеннями. Розширено оркестрову яму, у затиллі сцени збільшено кількість артистичних вбиралень. Багато нового запроваджено в устаткуванні сцени й зали для глядачів. Поряд із театром, під землею, збудовано приміщення для кондиціонування і розміщення протипожежного устаткування. Ретельно відновлено архітектурний і скульптурний декор, виконано нову паркетну підлогу в приміщеннях фойє й реставровано підлогу з візерунчастої метласької плитки (виготовлена на Харківському заводі). Поліпшено освітлення зали, сходів і фойє, в яких з'явилися нові світильники й різної форми бра, частину яких було запроектовано ще В. Шретером. У залі встановлено меблі Мукачівської фабрики, виконані за обмірними кресленнями у повній відповідності з оригіналами. Площу перед театром дбайливо впорядковано, освітлено вишуканими за формою металевими ліхтарями. Споруда у стилі неоренесанс має цегляні стіни, склепіння (у вестибюлі й фойє) і плоскі залізобетонні перекриття. Для перекриття сцени і зали використано металеві ферми. Парадні сходи – з білого мармуру, решта – гранітні. Архітектурні й скульптурні елементи фасадів виконано зі штучного каменю. Гіпсові ліпні оздоби в інтер'єрах пофарбовано й позолочено, покрівлю виконано з листової міді.

-планувальна структура театру побудована за класичною осьовою схемою, з послідовним розміщенням входу, фойє з гардеробами, які своєрідною підковою охоплюють залу для глядачів з прилеглою до неї сценою і групою приміщень, що обслуговують сцену. Зала для глядачів була розрахована на 1667 місць, сцена (завширшки – 44 м і завглибшки – 17 м) вважалася однією з найбільших у театральних спорудах Російської імперії. Первісне планування вестибюля і фойє досить чітко відбивало особливості соціального складу публіки. Ізольований вхід і гардероб мали партер і бельетаж, а також всі три яруси. Пружиниста, прорізана арковими отворами крива головного фасаду з виступом центрального входу і бічними ризалітами відбила й абриси у плані зали для глядачів, і форму фойє. Це основна риса в композиції фасаду. У красивій, чітко окресленій лоджії другого ярусу розміщено оригінальні світильники-торшери. В центрі, у великій арці, планувалося помістити скульптурне зображення М. Глінки (після реконструкції 1980-х pp. встановлено бюст Т. Шевченка; скульптор О. Ковальов). Мотив арки використано також у вирішенні інших фасадів. Площинний геометричний і рослинний декор фасадів поєднується із скульптурними зображеннями муз і крилатих грифонів, встановлених над головним входом. На зовнішніх балконах другого поверху обабіч центральної арки у 1905 році було встановлено скульптурні погруддя композиторів М. Глінки (ліворуч) та О. Серова (праворуч) – дарунок Дирекції імператорських театрів у Петербурзі (зняті у 1934 році). Ренесансні деталі доповнюють металеві козирки над входами, куди майстерно вплетено динамічні рослинні мотиви. Це данина модерну, який став популярним у Києві, однак модерністські форми подано ще в ренесансній трактовці, не порушуючи загального ладу фасадів. Ці мотиви переважають і в інтер'єрах, особливо в оздобленні зали для глядачів, але саме тут вони поєднуються з декоративними елементами бароко — маскаронами, орнаментальними позолоченими вставками рослинного характеру, чудово промальованими триріжковими бра. Ажурний за малюнком підвісний плафон, скомпонований з криволінійних відрізків, є окрасою інтер'єра зали для глядачів (заввишки – 19,2 м, завдовжки – 25 м і завширшки 21,3 м). Зала вміщує 1312 місць, розташованих на п'яти ярусах. Київський оперний театр є однією з кращих театральних споруд на межі ХІХ-ХХ ст., збудованих в Україні.

22 березня 1988, після завершення реконструкції, в театрі відбулася прем'єра опери М. Лисенка «Тарас Бульба». До 1918 року в приміщенні театру працювала російська оперна трупа на засадах приватної антрепризи. Антрепренери на конкурсній основі укладали договір з Міською думою про оренду театральної будівлі. Антрепризу Російської опери утримували: у 1901-1907 – М. Бородай (разом із С. Брикіним), 1907-1912 – С. Брикін, із 1912 р. – М. Топор-Багров. До складу трупи входили відомі оперні актори. З 1901 солістами Російської опери у Києві в різний час були: співачки Л. Андрєєва-Дельмас, Е. Боброва-Пфейфер, Є. Бронська, К. Брун, К. Воронець-Монтвід, М. Донець-Тессейр, С. Друзякіна, М. Коваленко, К. Ковелькова, О. Монська, О. Петляш-Барілотті, 3. Рибчинська, М. Скибицька, Р. Файнберг-Горська; співаки С. Белина-Скупевський, А. Боначич, О. Борисенко, Г. Боссе, М. Бочаров, О. Брагін, A. Брайнін, М. Донець, О. Каміонський, М. Каржевін, О. Каченовський, B. Лосський, М. Микиша, Ф. Орешкевич, П. Цесевич та ін. Виконувалися кращі твори російського та зарубіжного оперного репертуару – як класичні, так і сучасні. Постановки здійснював, зокрема, видатний оперний режисер М. Боголюбов. Серед диригентів театру були А. Пазовський, І. Палицин, Л. Штейнберг. Діяла балетна трупа, яку деякий час очолював хореограф С. Ленчевський; у 1910-х pp. прима-балериною трупи була Б. Ніжинська. Регулярно на сцені театру виступали кращі солісти російської та світової опери, серед яких: Д. Ансельмі, М. Баттістіні, М. Гай, Е. Джіральдоні, І. Єршов, Л. Кавальєрі, Д. де Лука, Ф. Литвин, А. Нежданова, Т. Руффо, Л. Собінов, Ф. Шаляпін. У балетних гастролях брали участь К. Гельцер, М. Кшесинська, М. Мордкін.

15 березня 1919 року театр було націоналізовано і він дістав назву Опери Української Радянської Республіки ім. К. Лібкнехта, у 1926-му перейменований на Київську державну академічну оперу, у 1934-му – на Київський державний академічний театр опери та балету. У 1939 році йому присвоєно ім'я Тараса Шевченка, з 1994 року – сучасна назва. На сцені театру ставилися українські класичні опери: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка, було вперше поставлено українською мовою класичні російські та зарубіжні опери: «Садко», «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Пікова дама» П. Чайковського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Лоенгрін» Р. Вагнера, «Гугеноти» Дж. Мейєрбера та інші. У 1927 році Л. Собінов виконав українською мовою партії Ленського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського) і Лоенгріна (однойменна опера Р. Вагнера). В репертуарі театру були твори сучасних українських і російських композиторів: балети «Червоний мак» Р. Глієра, «Блазень» С. Прокоф'єва, «Пан Каньовський» М. Вериківського, опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Білий рейд» С. Потоцького, «Дума чорноморська» Б. Яновського та ін.. У передвоєнний період і після повернення 1944-го року з евакуації, а також у 1960-70-і pp. театр поставив опери українських композиторів: М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Енеїда», «Пан Коцький», «Зима і Весна») та М. Аркаса («Катерина»). У цей час в репертуарі була також широко представлена російська і зарубіжна оперна й балетна класика, а також твори радянських композиторів: «Снігуронька», «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, «Продана наречена» Б. Сметани, «Отелло» Дж. Верді, «Тихий Дон», «Піднята цілина» І. Дзержинського, «В бурю» Т. Хренникова, «Даїсі» 3. Паліашвілі, «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф'єва, «Серце гір» А. Баланчивадзе, «Лауренсія» О. Крейна, «Легенда про любов» А. Мелікова, «Спартак» А. Хачатуряна. Солістами трупи виступали у різний час видатні українські співаки, артисти М. Ворвулєв, З. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, Ю. Гуляєв, М. Донець, A. Іванов, Ю. Кипоренко-Доманський, С. Козак, К. Лаптєв, М, Литвиненко-Вольгемут, К. Минаєв, І. Паторжинський, О. Петрусенко, М. Роменський, О. Ропська, Л. Руденко, Є. Чавдар; актори балету М. Апухтін, Л. Герасимчук та ін. У театрі працювали визначні диригенти – B. Дранишников, В. Йориш, А. Маргулян, А. Пазовський, В. Пірадов, В. Тольба, С. Турчак, Б. Чистяков; режисери – В. Манзій, М. Смолич; художники – Ф. Нірод, А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов; балетмейстери – В. Верховинець, П. Вірський, В. Вронський, Л. Жуков, І. Мойсеєв; хормейстер М. Тараканов; солісти оркестру – Г. Мізік, О. Пікайзен, А. Проценко. У приміщенні театру відбувалися різні історичні події. 1 вересня 1911 року в антракті вистави «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова у присутності імператора Миколи II та вищих сановників був смертельно поранений державний діяч, голова Ради міністрів Росії Петро Столипін.

10 червня 1917 року в театрі на Другому Всеукраїнському військовому з'їзді було проголошено І Універсал Української Центральної Ради. Цей документ, що мав назву «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», проголосив автономію України. У цьому будинку в залі для глядачів 3 листопада 1917 року відбулося спільне засідання Рад робітничих і солдатських депутатів за участю представників військових частин, фабрично-заводських комітетів та профспілок. На ньому була прийнята більшовицька резолюція про передачу влади Радам. У 1965 році на Театральній площі встановлено пам'ятник основоположнику української класичної музики, композитору, піаністу й диригенту М. Лисенку (ск. О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов).

Література: 1. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн.1 Ч.1. Київ.-К.1999. 2. Вікіпедія.

Інформація підготовлена Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Головна сторінка