Особняк, поч. XVIII – поч. XIX ст. (архіт., іст.)

Адреса: 
Вул. Спаська, 16-б

Розташований у глибині ділянки, так само, як і до перепланування Подолу. Садиба оточена невисокою огорожею. Особняк поділяв подвір'я на дві частини: передню (господарську) й тилову (із садом). Первісно одноповерховий з підвалом, можливо з мансардою, у плані – трикамерний зі склепінчастими перекриттями. Бічні частини були житловими, опалювалися грубами з топками, що містилися у сінях. Під час дослідження виявлено бароковий характер первісного оформлення фасадів, за яким пам'ятка є близькою до групи будівель Києво-Печерської лаври 1720-х рр. (будинок митрополита, економічний корпус, корпус крилошан тощо). Площини стін і наріжжя споруди прикрашали пілястри, вікна підвальних приміщень розташовувались у розвиненому цоколі, вікна першого поверху в профільованих нішах. Чоловий (північний) і тиловий (південний) фасади було прикрашено щільно розміщеними нішами різноманітної форми. За планом генеральної забудови Подолу (після пожежі 1811 р.) архіт. А. Меленського до будинку з півдня зроблено одноповерхову з підвалом прибудову, надбудовано одним цегляним поверхом. З боку головного входу влаштовано двоколонний портик з терасою, на яку пізніше зроблено сходи для входу на другий поверх. Бароковий декор було збито або закладено, увесь об'єм завершено широким вінцевим карнизом з модульйонами, внаслідок чого будівля набула класицистичних рис. У 1980-х – на поч. 1990-х рр. здійснено реставрацію особняка та благоустрій ділянки. На фасадах виявлено основні етапи формування пам'ятки (дослідження і реставрація – архітектори В. Гаврилюк, В. Голубцов, В. Отченашко, А. Подольський).

Двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані близький до квадрата. Внутрішнє планування шестикамерне дворядне. Перекриття склепінчасті. Дах вальмовий, покриття бляшане. Оформлений у змішаних бароково-класицистичних формах (перший поверх має риси бароко, другий – класицизму). Чоловий фасад симетричний, розчленований по горизонталі широким міжповерховим багатопрофільним бароковим карнизом, розкріпованим лопатками першого поверху. Головний вхід акцентовано портиком з колонами іонічного ордера заввишки у два поверхи, що підтримують піддашшя. Завершує споруду широкий антаблемент, карниз якого оздоблено модульйонами. Віконні та дверні прорізи першого поверху мають лучкові перемички. Вікна другого поверху – прямокутної форми, завершені класицистичними сандриками у вигляді поличок. У будинку збереглися ковані двері та ґрати, кахляні підлоги, дерев'яні коринфські колони, широкі отвори між кімнатами.

Будинок – цінна пам'ятка історичної забудови Подолу, що зводилась у два етапи й поєднує в собі риси бароко та класицизму.

На початку XVIII ст. садиба належала Сичу Стефану Мартиновичу (1671-1742) – священику церкви Спаса (Преображення), яка розташовувалася на цій вулиці (не зберіглася). Раніше був лавником Київського магістрату. Батько війта І. Сичівського. Старший син Сичівський Яків Стефанович (1703-1765) став священиком цієї ж церкви, успадкував батьківську садибу. Пізніше нею володів середній син С. Сича – Кирило, невістка якого в 1787 р. продала ділянку з мурованим будинком, службами і садом київському купцеві К. Усовичу. Його родина в 1806 р. продала садибу за борги О. Хотяновському. В 1810 р. садибу придбав купець І. Покровський, після смерті якого в 1841 році ділянку успадкував його син Покровський Григорій Іванович (1819-1897) – купець 2-ї гільдії. Навчався в гімназії й дворянських училищах. У 1842-1845 роках – депутат міського товариства з перевірки торгівлі в м. Києві, в 1846-1848 роках – ратман Київської міської поліції. З 1851 року – гласний Київської міської думи. В 1853-1857 роках виконував обов'язки міського голови. В 1854 році обраний засідателем Київської палати цивільного суду, в 1857 р. – міським головою Києва. Був церковним старостою церкви Миколи Набережного (з 1849 р.). До 1910 року будинком володіла його дружина, яка заповіла садибу своїм онукам Морачевським. У 1993 році з ініціативи Фонду І. Мазепи та за підтримки української діаспори в будинку було відкрито Музей гетьманства.

 

 Світлана Блащук, Римма Лякіна, Марія Кадомська, Віталій Отченашко

Головна сторінка