Садиба 1728 р., 1818-1820 рр., в якій містилася перша київська аптека, проживала родина Бунге (архіт., іст.)

Адреса: 
Вул. Притисько-Микільська, 7, 7-б

У ряді забудови вулиці, праворуч від аванплощі перед входом до Фролівського монастиря. З північного заходу прилягає до монастирської огорожі. До складу прямокутної в плані садиби входять розташовані на червоній лінії забудови вулиці головний будинок (№ 7; 1818-1820) і житловий флігель (№ 7-б; 1820-ті рр.), в глибині подвір'я – комора й каретник (серед. XIX ст.), по краях ділянки – південна в’їзна брама з огорожею (відтворена за станом на кін. XIX ст.) і східна в’їзна брама з огорожею (1-ша чв. XIX ст.). За історичними даними, південно-захід­ний бік садиби займав аптекарський сад (не зберігся), який до 1811 р. обіймав також частину нинішньої території Фролівського монастиря. За свідченням М. Берлинського, тут у 1728 р. збудовано першу в Києві «вільну», тобто приватну, аптеку (за іншими даними, рік спорудження – 1730 р.). Її засновником був уродженець м. Дерпта (тепер м. Тарту, Естонія) «аптечний Тезель» Й. Гейтер. У 1751 р. його вдова А. Гунінгер запросила до роботи провізора Г. Бунге, який, одружившись з її дочкою, став новим власником аптеки. Після смерті Г. Бунге (1792 р.) садиба перейшла до його сина А. Бунге. На цей час тут розташовувалися: головний будинок з аптекою, обабіч нього – два дерев'яні житлові будинки на цегляних підмурках, на подвір'ї – будова, орієнтована за широтним напрямком, три дерев'яні споруди господарського призначення по периметру ділянки. Близько 1810 р. А. Бунге запросив провізора з м. Харкова І. Тецнера, який згодом став співвласником аптеки. Під час пожежі на Подолі у 1811 р. головний будинок було пошкоджено, інші згоріли. В 1818-1820 рр., в ході робіт з упорядкування й розширення вул. Притисько-Микільської, рештки головного будинку було знесено, на його підвалах зведено наявну споруду. Контури садиби змінено відповідно до генплану В. Гесте. З 1825 р. І. Тецнер став повновладним господарем садиби, у якій в 1828–1831 рр. з'явилися тривіконний (з боку вулиці) житловий флігель та цегляна огорожа з двома хвіртками і в'їзною брамою між ними. Після смерті І. Тецнера на поч. 1830-х рр. його вдова здавала приміщення в оренду: до серед. 1830-х рр. – Л. Ріхтеру, з 1835 р. – Є. Апшпаху, потім Гофману і провізору К. Роше.

Власником садиби став провізор Бенцов, який переніс аптеку в інше приміщення на Подолі, а головний будинок та інші споруди використовував під житло та господарські потреби. В 1849 р. садиба знову перейшла до родини Тецнерів, а з 1871 р. – до К. та О. Васильєвих

Судячи з плану садиби 1885 р., по периметру її оперізували: головний будинок, сад (вздовж південної огорожі), кілька повіток (західна частина садиби), цегляні одноповерхові служби (каретник, комора), цегляна одноповерхова житлова будівля (флігель). Головний будинок 1885 р. було пристосовано під магазин, тоді ж зроблено ремонт і перебудову флігеля. У 1910-х рр. забудова пристосовувалася для різних функціональних потреб, у зв'язку з чим зазнала певних змін і втрат. Зокрема, значні перебудови відбулись у 1970-х рр. під час пристосування головного будинку під ремонтно-будівельне управління. В ході реставраційних робіт 1980-х рр. (АРМ-1 УСНРПІ «Укрпроектреставрація», архітектори В. Безякін – керівник, Ю. Ліфшиць, П. Макаренко, Р. Фішман, М. Шиманкін) було відновлено головні споруди комплексу та південну дерев'яну огорожу з брамою, біля якої влаштовано палісадник на згадку про колишній аптекарський сад.

Головний будинок з аптекою, 1818-1820 рр. (№ 7). Формує наріжжя площі перед Флорівським монастирем. Зведений на підвалах первісного (XVIII ст.) будинку аптекаря Й. Гейтера, у проектуванні брав участь архіт. А. Меленський. У 1825-1831 рр. (за власника І. Тецнера), будинок мав два входи: з вулиці та з боку подвір'я, що пояснювалося його функцією житлового будинку й аптеки. В 1838 р., за К. Роше, здійснено ремонт дахів. Після перенесення Бенцовим аптеки до іншого приміщення на Подолі архіт. Л. Станзані виконав проект пристосування будинку під житло.

Вигляд після реконструкції зафіксований на фото 1860 р., де зображені прямі сандрики на ліплених консолях над вікнами.

Після 1871 р., за власників К. та О. Васильєвих, східну частину будинку пристосовано під магазин, в зв'язку з чим кілька вікон вуличного фасаду замінено на двері. Пізніше на чоловому (з боку площі) фасаді ліквідовано центральний головний вхід, замість якого влаштовано бічний з тамбуром. В 1970-ті рр., після пристосування будинку під ремонтно-будівельне управління, ліплений вінцевий карниз замінено на дощаний винос покрівлі, перероблено конструкції даху, на якому з'явилися дощані фронтони. Дерев'яний декор вікон замінено на бетонний, змінено й структуру внутрішнього планування. Під час реставраційних робіт 1984–1986 рр. відновлено первісне планування, форму даху, вхід у підвал, підсилено підмурки, в інтер'єрах відтворено кахляні груби. Будинок одноповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, у підвалах XVIII ст. коробові склепіння, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування крила з боку площі дворядне, крила з боку вулиці однорядне, сполучення кімнат та приміщень анфіладне. У місці прилягання крил (у другому ряді крила з боку площі) розташовані внутрішні двомаршові дерев'яні сходи у підвал. Сюди ведуть також зовнішні одномаршові кам'яні сходи, прилеглі з боку подвір'я до південно-західного наріжжя. Входи: головний – з боку площі, два інші – з боку подвір'я та з торцевого фасаду вуличного крила. Оздоблений у формах пізнього класицизму. Обидва чолові фасади на сім віконних осей, центральний отвір з боку площі – головний вхід, решта прорізів – вікна. Центрально-осьова симетрія властива фасадові з боку площі, на вуличному фасаді вона не акцентована. Головний вхід і прилеглі до нього вікна виділено бічними пілястрами в тривіконне прясло. Значну роль відіграє завершення прорізів прямим профільованим сандриком на двох флангових бічних консолях. Рівномірний ритм прорізів з сандриками чітко вирізняється на тлі гладенько тинькованих стін, класицистичний, переважно горизонтальний характер вирішення підкреслено також видовженими стрічками фриза, підвіконного гурту та низького цоколю. З боку вулиці, площі та частково на торцевих і дворових фасадах ордерне вирішення підтримано наявністю модульйонів, які акцентують широкий винос карнизної плити. Торцеві й дворові фасади розчленовано нерегулярним ритмом «сліпих» (бленд) та наскрізних віконних і дверних прорізів без обрамлень. Будинок відіграє важливу роль у забудові вулиці, є виразною пам'яткою класицистичної архітектури. Під час реставраційних робіт в інтер'єрі реконструйовано так звану грецьку залу, хату знахарки, монастирську келію, лабораторію алхіміка, старовинний аптечний склад, кабінет аптекаря та фармацевтичну лабораторію XVIII–XIX ст. З достовірністю відтворено інтер'єри приватної аптеки Г. Бунге.

 

Василь Бєзякін, Микола Кіпоренко, Олександр Тищенко

Звід пам’яток історії та культури України. Т.1, ч. 2. – К., 2004, стор.976-977

Головна сторінка